Читати книгу - "Каравал"

— Бачиш, — підморгнув Джуліан, мотнувши головою так, що краплі напою покотились на підлогу, — не все так погано, як здається.

Довжелезна пасмуга розтинала обличчя від ока до щелепи. Хоча рана і справді виявилася не такою глибокою, як гадала Скарлет, однак їй досі було не по собі.

У вирі подій Скарлет втратила лік часу. Сонце сяде приблизно за дві години, вітаючи останню ніч гри.

Щоб перемогти, Скарлет повинна була першою розшукати сестру. Вона вже стільки накоїла! Графа — не лишень відключила, а й прив’язала до ліжка. Скарлет уявляла, як розлютиться батько, коли прокинеться, і які страшні покарання чекають на Теллу, якщо батько знайде її першим. Він не просто її вб’є, спершу він її закатує.

— У кімнаті я забула поглянути на троянди, — мовила Скарлет.

Джуліан відпив великий ковток, перш ніж прибрати пляшку.

— Це ж ти казала, що на Каравалі вони всюди.

А це означало, що довідатись, які саме троянди насправді були підказками — неможливо. Ймовірно, є сотні інших троянд, котрих вона навіть і не бачила. У підказці йшлося про те, що доведеться ризикнути. Але Скарлет і гадки не мала, яким чином це стосувалася квітів. Занадто багато троянд, і занадто мало часу.

— Ягідко, тільки не падай духом.

Вона підвела очі. Джуліан стояв навпроти.

— Ні, я не...— він пригорнув її до себе, не встигла вона договорити. Скарлет здавалось, що коли б він зараз її відпустив, то вона і справді впала би, розтеклась би по підлозі і просочилась крізь мостини дедалі нижче й нижче...

Джуліан поцілував її, розкриваючи її губи своїми, аж він полонив кожну клітинку її єства. Смак нагадував опівнічну годину та вітер, а також відтінки насиченого коричневого та блакитного. Кольори, які надавали їй відчуття безпеки та захисту.

— Усе буде гаразд, — прошепотів Джуліан, притиснувши губи до її чола.

Її знову полишили сили, проте причина була геть інша. Скарлет потонула у досі незнаному відчутті безпеки. Поки губи Джуліана торкались її скроні, руки огортали її стан, прагнучи захистити, а не володіти чи контролювати. Він не дозволить їй загинути. Він не викине її з балкона, як те зробив Легенда уві сні.

— Джуліане, — Скарлет різко підвела очі. «Ризик» — слово з підказки раптово пролунала в її голові.

— Що? — запитав Джуліан.

— Мені потрібно запитати у тебе щось про твою сестру.

Джуліан завмер.

— Я б не питала, якби це не було важливим. Мені здається, це нам допоможе знайти Теллу.

— Продовжуй, — попри болісний вираз обличчя, голос Джуліана звучав м’яко. — Питай, що хочеш.

— Я чула про загибель твоєї сестри, проте оповіді бути суперечливими. Можеш розповісти, як саме вона загинула?

Джуліан зробив глибокий вдих. Йому явно було неприємно це згадувати, але він мовив:

— Після того, як Легенда знехтував Розою, вона розбилась на смерть, вистрибнувши з балкона.

Балкон. Не вікно, як Скарлет підслухала у сні. Тепер зрозуміло, чому Джуліан так стривожився, коли побачив балкони на початку гри. Це було п’ятдесят жорстоких нагадувань про те, що він втратив. Легенда і справді був чудовиськом. Скарлет зрозуміла, що Легенда влаштував цю гру, щоби повторити мерзенну історію, тепер вже за участю Скарлет чи її сестри. Щоб хтось із них ризикнув життям, здійснив стрибок.

Невже їй, Скарлет, слід стрибнути з балкона, щоб врятувати сестру? Вона вирішила поки що не розповідати Джуліанові про свою версію, натомість переповіла свій сон, де вона була на місці Рози.

— Гадаю, останню підказку ми маємо шукати на балконах.

Джуліан провів рукою по її волоссю.

— Тут їх десятки, і кожен з окремим входом. Не знаю, чи хороший це план.

— Тоді потрібно починати шукати вже зараз, — Скарлет вже готова була до заперечень, тож продовжила далі, — знаю, що виходити надвір удень заборонено правилами, та не думаю, що Легенда дотримується хоч якихось правил. Власниця готелю попереджала — якщо ми не потрапимо всередину після першої ночі, то не зможемо продовжити гри. Про решту часу мова не йшла, — Скарлет понизила голос, щоб уберегтися від сторонніх вух. — Усі двері зачинені, аби змусити людей думати, що вони не можуть вийти. Проте ми ж можемо скористатись тунелями. Якщо вирушимо зараз, то відірвемося від графа й батька. А значить, здобудемо шанс виграти гру.

— Ось тепер ти нарешті міркуєш, як гравець, — усміхнувся Джуліан, та його усмішка здалася дівчині дещо штучною. Невже її безстрашний Джуліан також боявся батька і, як і вона, думав, що задля порятунку сестри комусь із них доведеться ризикнути власним життям?

32

Небо Каравалу скидалось на кремову пляму з завитків ванільного масла. Скарлет подумалось, що повітря навколо неї мало б смакувати солодким молоком та цукровими мріями, та натомість у роті в неї з’явився присмак пилу й імли.

— Звідки почнемо пошуки? — запитав Джуліан. Зусібіч були балкони. Скарлет витягнула шию, намагаючись угледіти бодай якийсь рух чи щось дивне на найближчих балконах, але все оповила млиста ковдра. Навіть барвисті вночі крамниці тепер мали якийсь розмитий вигляд. Вишукані фонтани, які стояли на кожному розі, більше не розплескували воду. Світ довкола завмер. Все оповив молочний туман. Барвисті човни не розтинали води каналу, ніхто не гуляв брукованими доріжками.

Скарлет здалося, ніби на неї знов нахлинув давній спомин. Ніби чарівне місто покинули багато років тому, а вона навідалася до старого-знайомого міста й нічого в ньому не впізнавала.

— Геть відрізняється від того місця, яке ми бачили, — Скарлет підійшла трішки ближче до Джуліана. Ця дивна й похмура реальність була не менш страшною за її побоювання, що їх за цю вилазку викинуть з гри. — Я не бачу жодного балкона.

— Тоді не зациклюймося на них. Можливо, ризик пов’язаний з чимось іншим, — промовив Джуліан. — Ти ж казала, що підказка — троянди. Нічого більше тут не нагадує про сон з Легендою?

Їй одразу ж спало на думку, що Легенда полишив це місце. Вона не бачила циліндрів, рожевих пелюсток, кольорів, яскравіших за блідо-жовтий. Проте поки очима нічого не вдавалось розгледіти, слух вихопив ніжну мелодію.

Ледь вловиму.