Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

Поряд знову заворушились тіні. Я підняла голову й побачила, що то були дідок-гарпунник, який намагався перезарядити свою рушницю, й секретар, що вже примудрився підхопитись і тепер наближався до мене. Аж тут до них підскочив Локвуд з рапірою в руці й заступив секретареві дорогу. Секретар зойкнув і рубонув у повітрі своїми сталевими кігтями, намагаючись поцілити Локвудові в голову. Той витончено, як у балеті, відскочив убік і махнув рапірою. Клинок ударив по ходулях: секретар позадкував і наштовхнувся на іншого старого.

Тим часом жіночка-родзинка, притиснута мною до підлоги, викручувалась і верещала на весь голос:

— Злочинці!

— Можливо, — відповіла я, стискаючи їй щелепи. — Зате не такі навіжені, як ви.

Тільки тепер вельмишановні члени Товариства Орфея усвідомили дивовижну річ — те, що їхня всесильна зброя цього разу не допоможе їм. Хоч як вони комизились, їм несила було подолати нашу лють — таку, якої жоден з нашої четвірки досі ще не відчував. Я, скажімо, дотепер нізащо не штовхнула б підстаркувату леді. А зараз не бачила ані найменших перепон до такого вчинку.

Так, стареньким нині не пощастило, бо ця лють копичилась у наших серцях ще відтоді, як було поранено Джорджа. їй треба було вивільнитись, і така нагода трапилася саме тоді, коли нам заступила шлях компанія озброєних старих шкарбанів. Що ж, саме їм випало сплатити всі наші рахунки.

Упродовж наступних кількох хвилин у кімнаті сталося ще чимало цікавого. Я побачила, як Локвуд відтяв секретареві кігті на його рукавицях — спочатку на одній, а тоді на другій. Побачила, як Кіпс ухопив Джефрі за бороду й перекинув його долілиць; коли ж старий спробував підвестись, Кіпс устромив кінчик своєї рапіри в коробку, що висіла в Джефрі за спиною. Моторчик у коробці захлинувся й вибухнув. Голлі так само не пасла задніх — кількома шаленими ударами вона приголомшила твідову професорку, далі заскочила за дерев’яний глобус і, відтягши його на підвісці, пустила. Глобус збив професорку з ніг, і та розтяглася на підлозі.

Я негайно підскочила до неї, підхопила її електричну рушницю й крутнула регулятор. Цієї ж миті жіночка-родзинка, оговтавшись, підбігла до мене, а я у відповідь вистрілила. З цівки вискочила блискавка і вдарила жіночку так, що та врізалася спиною в стіну, проламала діру й вилетіла крізь неї в коридор, залишивши по собі хмару тиньку та цегляних крихт.

Бородань Джефрі лежав непритомний у куряві, що здіймалась із розбитого апарата з мідяним конусом. Натомість дідкові-гарпунникові все ж таки пощастило перезарядити свою рушницю, й він націлив її на Кіпса. Голлі зойкнула, Кіпс нахилився, й гарпун просвистів у нього над головою. Я вистрілила в гарпунника зі своєї електричної рушниці і влучила. Блискавка відкинула старого, він беркицьнувся в крісло і разом з ним врізався в книжкову полицю. Полиця впала й поховала гарпунника під купою книжок.

Череп у рюкзаку захоплено вигукнув:

— Неймовірно! Ти так само навіжена, як і вони. Навіть іще навіженіша! Оце вже пощастило їм!

А бій тим часом розгортався на нашу користь. Твідова професорка вилізла з-під глобуса й пошкутильгала до дверей. За нею подавсь і секретар на ходулях, вимахуючи руками без кігтів. До дверей вони дістались водночас і там зіткнулись, не пропускаючи вперед одне одного. Ми з Локвудом рушили навздогін за ними: він — з рапірою, а я — з трофейною рушницею. Вибігши в коридор, ми помчали за втікачами, перестрибуючи через купки тиньку, між якими досі лежала непритомна жіночка-родзинка: половина її тіла випала в коридор, половина стирчала в пробитій стіні.

Утікачі вже добігли до сходового майданчика, й твідова професорка ступила на першу сходинку. Я знову розрядила електричну рушницю, блискавка вдарила професорку в плече й перекинула її через перила. Пролетівши трохи в повітрі, старенька впала на люстру й повисла на ній, гойдаючись серед розбитих кришталевих підвісок.

Тим часом секретар востаннє вийшов на арену. Розуміючи, що на ходулях йому далеко не втекти, він зупинився, обернувся й вирішив гідно зустріти свій кінець. Він дивився, як до нього спокійно й нещадно наближається Локвуд.

— Ви заплатите за це життям! — вигукнув старий. — Вона знищить вас!

Він наосліп махнув рукою. Локвуд побокував і вдарив рапірою. Клинок чітко пронизав праву ходулю. Секретар перевалився через перила й полетів униз, повз люстру, вже зайняту твідовою професоркою. За мить унизу щось важко гупнуло, після чого в будинку Товариства Орфея запала тиша, тільки в моїх руках тихенько дзижчала електрична рушниця. Я вимкнула її й кинула на підлогу, застелену килимом. Унизу на люстрі далі гойдалась непритомна професорка.

— І це все?— обізвався череп. — А мені так сподобалось! Що робить із вашим бойовим духом малесенька дрібка люті! До речі, в Лондоні сила-силенна будинків з такими дідками й бабцями. Ану, спробуймо завтра вдертись кудись іще!

У коридорі з’явились Кіпс і Голлі, що саме пробирались до мене через купи сміття. Локвуд уже зійшов униз, щоб перевірити, чи не скрутив секретар собі в’язи. Коробка за спиною бороданя досі іскрилась блакитними вогниками.

Перехилившись через зруйновані перила, я запитала Локвуда:

— Він мертвий?

— Ні.

— Гадаю, що всі вони живі, — підхопив Кіпс.

У вестибюлі Локвуд випростався, переступив через непритомного секретаря й, не обертаючись, попрямував до сходів. Блідий, запорошений, у подертому пальті, він піднявся до нас на майданчик і причепив рапіру до пояса.

— Ходімо додому, — тихо промовила Голлі.

— Звичайно, — кивнув Локвуд. — Тільки дорогою ще раз зазирнімо до тієї комори нагорі.

* * *

На Портленд-Роу ми повернулись аж по другій годині ночі. У домі було тихо: ні Джордж, ні Фло не озивались ані звуком.

Локвуд приніс із собою важку торбу з речами, які ми знайшли в коморі. Поставивши цю торбу на кухонний стіл, він нарешті скинув свою балаклаву. На його обличчі видніла засохла кров.

— Іди-но поглянь, Голлі, що там перед домом, — наказав він. — Перевір, чи ніхто не стежить за нами. Скидайте маски. І рукавиці теж. Треба позбутись їх якнайшвидше.

Ми скинули балаклави, рукавиці й кинули їх на підлогу перед дверима. Кіпс додав до цієї купи свою подерту куртку. Голлі тим часом повернулася з вітальні.

— Надворі нікого не видно.

— Добре, — кивнув Локвуд.

Довкола було темно. Від нашого