Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада насторожилася. Такі погрози, тим паче у цій країні, це  дуже серйозно! Тим паче, що це був лише пронос. Повернувши голову, Рада побачила біля хвіртки дівчину с заплетеними короткими чорними кісками. Вона була вдягнена в сіру сукню без рукавів, підперезану широким поясом. Біла сорочка майже не мала вишивки. Дівчина поправила квітчасту хустку на плечах, і зробила декілька кроків назустріч. В її очах не було покаяння.

- Ви маєте рацію! Я підсипала отруту! І це лише перші симптоми! Згодом з'являться гнійники на обличчі. - дівчина смакувала кожне слово.

Цвітана з не прихованою панікою, обмацала своє обличчя.

Альбрехт перезирнувся з Радою - Христина була або хороброю, або дурною. Друге було правдоподібніше. Альбрехт знав, що може зробити каральний загін, якщо їм дати привід, поспішив втрутитися.

- Вибачте, що втручаюся! У мене мати була травницею! Я з дитинства знаюся на травах. Це ніяка не отрута! Це звичайний проносний засіб. Вам після нього нічого не буде.

- З чого ви це взяли? Ця відьма намагалася вбити мою дочку! - розкрила рота матері дівчини, що зганьбилася.

Альбрехт хотів заперечити відразу, але помітив хитрющий  погляд Христини.

- Не треба мене вигороджувати, Альбрехте Шлімане. Люди вірять лише тому, що хочуть. Ось і зараз вони хочуть спалити мене живцем. - посміхнулася вона.

Альбрехт похолов. Він в імперії нікому не називав своє прізвище. Дівчина ніяк не могла знати його. Альбрехту не знадобився Радар, щоб зрозуміти хто перед ним: телепат, рівня так третього, другого.

- Я не знаю, які у вас були сварки. Але зараз, повірте, не потрібно мати особливий талант, щоб зробити проносне. Напевно, хтось із вас застосовував його? Доза невелика! З вами нічого не буде.

Слова знатної людини трохи втихомирили людей. Ніхто не хотів образити приїжджого гостя. Більше не затримуючись, Альбрехт попрощався, і вони з Радою покинули двір. Хлопець помітив краєм ока, що Христина трохи пізніше пішла за ними.

- Бачиш ту дівчину? - Альбрехт вказав головою назад. – Я без радара скажу, що вона телепат. І походу вона нас уже давно розкусила.

- Куди ми зараз ідемо? - запитала Рада, напружившись.

- Я сказав, що ми чекатимемо її в стійлі. Заодно заберемо коней.

- Ти подумки їй сказав? Гадаєш, вона почула?

- Почула? – тихо промовив Альбрехт  і озирнувся.

Христина, йдучи за декілька метрів від них, кивнула. Раді стало ніяково.  Вона ще ніколи не зустрічалася з телепатами й не знала, як блокувати свої думки.

Незабаром вони опинилися в стійлі, і забираючи коней, побачили, що й дівчина опинилася тут. Зачинивши двері важким засувом, вона повернулася до них обличчям.

- Не зовсім розумію навіщо, але ви шукаєте мене! - як ні в чому не бувало сказала дівчина.

- Ти права! – Альбрехт дістав із сумки Радар уже відчувши, що він вібрує. - І швидше за все чула наші думки. Але нам потрібно переконатись ще раз! Христина, прошу, покладіть руку на книгу! - Альбрехт відкрив її на першій сторінці.

- Крістіна. Не Христина! – виправила його дівчина, і прикусивши губу, глянула на книжку, а потім на хлопця.

Крістіна Озерна. 17 років.

Рівень магії 1. -2А

Місце: Ондрія, місто Брій.

Альбрехт перечитавши ще більше здивувався. Чарівник першого рівня, що вміє ритися в думках, це кошмар для оточуючих. І перед тим, як привести її до інших, потрібно навчити їх приховувати свої думки.

- А є ще маги? Я не вмію читати. А маг це типу відьма?

- Майже.  Ти можеш стримувати свою силу? - запитав він.

- Не зовсім. Вона у мене з’явилася кілька тижнів тому!

- І як це було? – попросив хлопець.

Крістіна раптом заплакала.

- Якщо ти не хочеш, не кажи! – перелякався Альбрехт.

– Ми тоді гуляли з Борисом. Я збиралася навіть за нього заміж! – Крістіна витерла рукою сльози, і випросталась. - І раптом я почула його думки. Він думав, як би швидше піти до своєї Цвітани на побачення. Я, звичайно, спочатку не повірила, що це були його думки. А потім дізналася, що насправді мій наречений потай зустрічався з моєю подругою! Саме на їхньому весіллі ви співали! Я хотіла помститися… – стиснула кулаки дівчина. - А потім з'явилися ви, і я зрозуміла, що надовго тут не затримаюсь! У мене більше нікого немає. Я вже давно сирота.

- Нічого собі! Я б до такого не додумалася! Нема чого ображати дівчат! – Рада була з нею солідарною. - Він заслужив на ганьбу!

- Крістіна,  те, що ти зробила – погано! Вони могли померти! У будь-яких ліків, є побічний ефект. Особливо після такої кількості проносного. Можливо у них там досі проблеми з туалетом!

Крістіна розсміялась, витираючи сльози, що навернулись.

- Нехай, хоч до віку сруться! Я б з радістю потанцювала на могилі цієї лярви! – вилаявшись, Крістіна закотила очі. – Вона зруйнувала моє життя!

- В тебе буде можливість помститися їй. Для цього ти повинна тримати свою силу під контролем! – відповів Альбрехт.