Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

— Прошу тебе, не забирай у мене дитину... — її голос ламається, але вона продовжує. — Я ж знаю, що ти хочеш її забрати. Тобі не я потрібна, а вона. Тому ти не можеш дати мені спокій.

Я стою мовчки, в повному шоці від її слів. Як вона могла таке подумати? Нарешті я знаходжу в собі сили заговорити.

— Якби ти тільки знала, як ти зараз помиляєшся, — мій голос звучить стомлено, немов відступаючи перед всім цим. - Якби ти тільки знала...

Елайна схлипує, по її щоці скочується сльоза.

— Прошу тебе, — вона майже шепоче, — просто іди геть, зникни. Будь ласка.

— Елайно... — Я роблю крок до неї, але вона захисно виставляє руку, зупиняючи мене.

— Я тільки почала нове життя. А ти... ти все зіпсував, — каже вона.

— Тому ти приїхала вчора? — питаю я, і гіркота вповзає в мій голос. - Хотіла "відкупитися" від мене?

Роблю ще крок, але цього разу вона мене не зупиняє.

— Це був найдурніший вчинок, який ти могла зробити, — говорю я повільно, майже пошепки. Я нахиляюся до неї, відчуваючи, як її присутність пронизує мене до кісток.

— Тому що тепер я не відступлю. Я боротимусь за твоє серце, навіть якщо мені доведеться віддати заради цього все, що я маю.

Я відчуваю, як у неї перехоплює подих. З цими словами я різко відсторонююся, дивлюся на неї ще кілька секунд і потім розвертаючись, йду. Двері з тріском за мною зачиняються.