Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Ох, на наступний раз так і зроблю, — не могла ж я сказати їй, що взагалі майже забула про те де знаходить кафе, тому що всі мої думки були зайняті дечим іншим. Взагалі що я згадала тоді хоч якісь слова вже було дивом.

Вона залишила капелюх біля входу, прямуючи до спальні.

— Так і стоятимеш тут? — Запитала вона мене.

— Я саме планувала йти до ванної, тож... — Відповіла я повертаючись на стопах та прямуючи до дверей ванної кімнати.

— Ох, це ж Стів, варто привітатися. — І це було останнім що я почула перш ніж голосно закрити двері. Боже, це ж Розі, від неї варто очікувати будь чого, навіть не здивуюся якщо вона запросить його до нашого номеру на чай. Але, Боже, нехай цього не станеться. Я хочу ще потрапити на пляж, а не дивитися протягом дня лиш на воду в унітазі та ту що тече із крану. Я бажаю морських хвиль.

 Повільно, наскільки можна тихо притримуючи ручку відчинила двері, було чути розмову Розі та Стіва, але на моє щастя не з нашого будинку. Я знову підійшла до стінки, притулилась до неї, та повільно на носочках підійшла до отвору. Цього разу я мусила діяти ще більш обережніше, я всього лиш на декілька сантиментів підсунулась до отвору, щоб могти щось бачити. Двері нашого балкону були широко відчинені, штору час від часу затягувало на вулицю від вітру, а потім повертало знову всередину.

— Дякую що вчора провів.

— Та нічого, нам всерівно було по дорозі, — почула я голос Стіва.

— Справді мені було приємно провести з тобою час. До речі чим займатимешся сьогодні увечері? — Запитала його Розі.

— Жодних планів.

— Якщо ти не проти чи не могли б ми піти кудись ввечері випити? — Моє дихання перехопило. Я намагалась не видавати жодного звуку, так як хотіла почути його відповідь. І я ненавиділа себе за те, що хотіла почути відмову, так сильно хотіла. Я заплющила очі, прикушуючи губу.

— Добре, — я широко розплющила очі, — Куди бажаєш піти? — Він тільки що погодився? Ще зранку здавалось він був не зацікавленим. Миттєва злість охопила мене, але здоровий розум не дав мені вийти зі сховку та вказати на свою присутність.

— Ти ж знаєш я всього декілька днів тому прибула сюди, тож ще погано орієнтуюся в місцевості. Якщо ти не проти я б хотіла покластися на твій смак, —  настала суцільна тиша. Але нажаль лиш на декілька секунд.

— Тоді нехай буде по твоєму. Знаю одне чудове місце тобі сподобається.

— Тоді зустрінемось о восьмій? — Запитала Розі.

— Так, звісно. Чекатиму тебе біля входу, — відповів Стів. Я повинна покинути будинок не пізніше половини восьмого. Якщо що почекаю Джені у фоє.

— Тоді до зустрічі, — відповіла моя подруга. Після чого я почула звук зачинення балкону, після якого послідкував звук зачинення штор. Нарешті з впевненістю я змогла покинути сховок, більш не боячись бути спійманою.

— Домовилась зі Стівом про зустріч. Не хочеш піти з нами? — Хоч вона і запитувала, по її голосу та трохи наляканому погляду я зрозуміла це було зроблене лиш для ввічливості. Та навіть якби це було й не так, сумніваюся що я б прийняла це запрошення.

— Вже маю плани на вечір, — відповіла я. І на її обличчі миттєво з’явилась посмішка.

— Що плануєш робити? — Сказала вона з легкою цікавістю.

— Зустрінемось з Джені, — коротко відповіла я уникаючи жодних деталей.

— О, гаразд. Я хочу піти на пляж, ти зі мною?

— Звісно, тільки перевдягнусь, — швидко відповіла я. Й так планувала йти плавати, тож тепер ще й матиму компанію.

 Швидко знайшовши купальник та зелену легку сукню у валізі, я перевдягнулась, потім почекала допоки Розі зробить теж саме і через 20 хвилин після розмови ми вже повністю готові, рухались до пляжу. Сьогодні вільне місце було знайти не так легко, о цій порі була купа людей, тож через майже пів години в пошуках вільного місця ми всетаки знайшли 2 лежака. Нажаль не поряд, але хоча б через один інший, що розділяв їх. Я поклала свої речі на низенький столик поряд, та звернулась до Розі.

— Думаю нам варто йти по черзі, — звернулась я до неї, вказуючи на чоловіка що спав на місці між нами.

— Також про це подумала. Тоді якщо ти не проти я б хотіла піти першою? —  Запитально поглянула вона на мене.

— Так, звісно, якраз трішки позасмагаю.

— Дякую, — відповіла вона і скинувши парео рушила у воду. Я ж у свою чергу зайняла зручне положення на моєму сидінні, одягаючи сонцезахисні окуляри, та дивлячись на воду. Її поверхня була повністю спокійною, так майже завжди, допоки не починає вечоріти і не з’являються великі хвилі. Мої улюблені. Це місце просто Рай на землі. Якби я мала безлімітну картку, боюсь більше б навіть не подумала поїхати звідси. Але час від часу реальність всетаки вдаряла мене, а баланс моєї картки з кожним днем все більше зменшувався. Мої пенсійні накопичення знайшли свою життєву мету.

 Не знаю скільки часу пройшло, але я все більше почала відчувати розслаблення, очі потроху закривались і хоч як я не намагалась тримати їх відкрити не було жодного результату. Я заснула, прокинулась вже коли легенько трясли мою руку. Я повільно відкрила очі, шукаючи поглядом руйнівника мого сну. Біля мене стояла Розі, зігнувшись.