Читати книгу - "Мій найкращий ворог, Ірен Карк"
- Жанр: 💙 Сучасний любовний роман
- Автор: Ірен Карк
- 270
- 0
- 20.06.24
На сайті readukrainianbooks.com ви знайдете захоплюючий роман "Мій найкращий ворог" від відомої письменниці Ірен Карк. Ця книга переповідає історію головного героя, який змушений стати обличчям своїх власних суперечностей та внутрішніх боротьб.
Головний герой "Мій найкращий ворог" — це Ліам, молодий і амбітний чоловік, який здавалося б, має все: успішну кар'єру, люблячу родину та підтримку друзів. Однак усередині Ліама панує конфлікт між його особистими ідеалами та реальним життям. Він стикається з непростими виборами, які ставлять під сумнів його уявлення про справедливість та мораль.
Ірен Карк — визнана авторка і психотерапевт, що використовує свій досвід та знання для створення літературних творів, які спонукають читачів до внутрішньої рефлексії та самопізнання. Її книги допомагають читачам зрозуміти складність людських відносин і внутрішніх конфліктів.
На readukrainianbooks.com ви можете читати книги онлайн безкоштовно і без реєстрації українською мовою. 🌟 Ми пишаємося тим, що наша колекція включає найкращі твори світової літератури та важливі сучасні романи, які вразять ваші почуття та розширять культурний горизонт.
Читання українською мовою — це крок до збереження національної мовної спадщини і розвитку особистісного росту. 📚 Підтримуючи українську мову в літературі, ми сприяємо культурному розмаїттю та розумінню.
"Мій найкращий ворог" — це книга, яка розкриє перед вами світ внутрішніх конфліктів і моральних дилем. Завітайте на readukrainianbooks.com, щоб поглибити своє розуміння людських почуттів та насолодитися витонченим письменницьким мистецтвом Ірен Карк. 📖
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інга
-Ти тримайся, дівчинко! - погладив мене по плечу Іван Степанович, компаньйон мого тата.
-Дякую вам! - тихо відповіла і відвернулася до вікна.
Ми їхали з цвинтаря, де я щойно поховала батька. Єдину близьку мені людину. Мама померла ще коли я була маленькою і з того дня батько виховував мене сам. Він не був ідеальним, виховував мене як умів, характер у нього був важкий, але це не заважало мені його шалено любити. Змалку я їздила з ним на полювання, займалася боротьбою та плаванням,а ще стрільбою. Крім шкільної програми, вивчала ще три мови. Ні, тато не змушував мене, але через те, що мами в будинку не було, я весь приклад брала з батька. Мені хотілося у всьому бути схожою на нього. І це наклало свій відбиток. Я не була дівчинкою-квіточкою, характер у мене став бойовий і я можу спокійно послати, не соромлячись у виразах.
Він мав будівельну компанію. Досить успішну,яка приносила гарний дохід.
Після школи я планувала допомагати йому із бізнесом, але він і чути про це не хотів. «Ти повинна здобути гідну освіту!» - говорив і я, яка звикла слухати його у всьому, поїхала вчитися в Англію. Навчання мені давалося легко і вже на останньому курсі мені запропонували стажування в престижній компанії, пообіцявши після отримання диплома взяти на роботу. Там я і працювала останні два роки, цілком задоволена своїм життям. Поки тиждень тому мене не розбудив телефонний дзвінок з жахливою новиною про вбивство батька.
Для мене це був страшний удар. Цілий тиждень я перебувала в якійсь прострації.Розмови з поліцією, потім приїжджали численні знайомі, але ніхто не зміг мені відповісти хто, а головне за що його вбив.
На похорон зібралося багато людей, всі підходили і опустивши очі, співчували мені. А я думала тільки про те, що хочу додому, побути на самоті і оплакати своє горе. Адже тато вчив мене ніколи не показувати сльози на людях, ніхто не повинен бачити мене слабкою.
-Інга, може все-таки краще до нас? - Голос татового друга вивів мене з роздумів.
-Спасибі, дядь Вань, але я все-таки додому.- я сумно посміхнулася і вийшла з машини, двері якої мені відкрив водій.
-Я подзвоню тобі ввечері,-крикнув мені в догін Іван Степанич, я кивнула і зникла за воротами нашого будинку.
Довго стояла на порозі і не наважувалась увійти. Потім зняла туфлі і пішла босяком стриженим газоном у бік саду. Сіла в улюблене батькове крісло і закуталася в плед. Мене знобило, хоч на вулиці було досить жарко, для середини травня. Піднесла плед до обличчя і вдихнула, він все ще зберігав запах татових духів. І тут я дала волю почуттям. Сльози градом покотилися з очей.
Так я сиділа аж до вечора. А потім встала і пішла до будинку. Піднялася до своєї кімнати, прийняла душ і завалилася в ліжко. Сил мало було. Написала Івану Степановичу смс про те, що втомилася, лягаю відпочивати і з телефоном у руках заснула.
Розбудив мене стукіт вхідних дверей. Я ледве піднялася з ліжка і побрела у ванну. Якось привела себе в порядок і спустилася на кухню.
-Бідна моя дівчинка, - до мене кинулася Марія Петрівна, помічниця батька по дому. Скільки себе пам'ятаю, вона була тут.Батько навіть сміявся, що якби не її чоловік Захар, він би вже давно з нею одружився, адже крім неї в будинку не уявляв іншої жінки. Вона міцно обняла мене і витерла сльози, що виступили на очах. Сідай, я тобі приготую сніданок.
-Тьоть Маш, не потрібно, я тільки кави вип'ю. Не впевнена, що зможу з'їсти хоч щось, - сказала я.
-Так не можна, Інго. Твій тато завжди говорив «Сніданок повинен бути з'їдений повністю, незалежно від обставин»! -Вона знову витерла сльози на очах і повернулася до плити.- Все прийде до ладу, дівчинко.
Я сиділа на стільці, дивилася на чашку з ароматним напоєм і не могла зрозуміти, що мені робити далі.
-Тьоть Маш, я піду приляжу ще,- сказала я підводячись.
-Добре, моя рідна. Якщо що, я тут. - Вона з занепокоєнням провела мене до сходів.
Я піднялася нагору і вже хотіла було увійти до своєї кімнати, як змінила траєкторію та пішла до кабінету батька. З дня приїзду я тут не була. Я оглянула кімнату. Дерев'яні панелі на стінах, справа велика шафа з рідкісними книгами. У кутку крісло та маленький столик, на якому лежала розкрита книжка та окуляри. Велике вікно на всю стіну та під ним масивний стіл. На столі папки з документами, антикварна лампа та коробочка з ручкою "Parker", яку я подарувала йому на Новий рік. Все лежало так, як і за його життя. Тато не любив колись хтось перекладав його речі в цій кімнаті.
Я пройшла і сіла за стіл,
Взяла в руки рамку з фото, на якому були зображені щасливі матері та батько, який тримав у "конверті" мене. Це фото було зроблено у день, коли нас виписали з пологового будинку. Тато все життя зберігав цю фотографію на столі. Я висунула ящик зі столу і дістала старий альбом, не поспішаючи гортала сторінки з фотографіями щасливих батьків та моїми дитячими знімками. Сльози текли з очей, а я навіть не намагалася їх зупинити.
-Тепер він з тобою, матусю! - Я погладила мамин знімок і заридала в голос. Тут і зараз прощалася з батьками.
Альбом майже закінчився, як раптом з однієї зі сторінок до мене на коліна випав білий конверт, на якому батьковим почерком було написано «Інгі». З конверта я дістала складений навпіл листок паперу і почала читати.
Коли я дочитала до кінця, сліз у мене вже не було. Залишилася тільки злість. Я стиснула листок у руках і подивившись на фото батьків, впевнено сказала:
-Я обіцяю тобі, тату, він заплатить за це…
Ласкаво просимо до моєї першої історії!❤️
Дуже сподіваюся, що вона вам сподобається і ви разом зі мною та нашими героями проживете її до кінця!
Буду дуже вдячна за підтримку та коментарі! Ваш відгук-найкраще натхнення для автора!
Додайте книгу до бібліотеки, щоб не втратити! ❤️
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій найкращий ворог, Ірен Карк», після закриття браузера.