Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

— Я хочу вчитися тільки тут, на Гонті. А ім'я мого єдиного вчителя — Гелетей.

При цих словах чарівник, чиє Істинне ім'я якраз і було Гелетей, прямо-таки застиг, як статуя, і так вп'явся в хлопчика очима, що той не витримав і опустив очі.

Мовчки, ні про що його не питаючи, старий Далс дізнався ім'я хлопчика і ще дві важливі речі: побачив силует ялинки і руну Зімкнутих Уст. А потім, бажаючи дізнатися більше, почув подумки і його Істинне ім'я, але вголос його не вимовив.

— Я втомився від учнів і нескінченних розмов з ними, — сказав він. — Найбільше мені зараз потрібне мовчання. Тебе це влаштовує?

Хлопчик кивнув — один раз, але дуже твердо.

— Добре, тоді я так і буду кликати тебе — Мовчазний, — сказав чарівник. — Спати можеш он у тому алькові біля західного віконця. У сараї є старий матрац, його тільки потрібно як слід провітрити та вибити гарненько. Дивись не притягни до хати мишей! — І чарівник, повернувшись до хлопчика спиною, повільно побрів в сторону водоспаду, сердячись і на свого нового учня за те, що той з'явився до нього непроханим, і на себе за те, що так швидко поступився. Однак аж ніяк не гнів змушував так швидко битися його серце. Він йшов досить швидко — тоді він ще міг ходити відносно швидко! — і вітер все бив його поривами зліва, а ранкове сонце вже сховалося за горою, і його промені освітлювали лише далеке море біля самого горизонту, і безперервно думав про Великих Мудреців з острова Рок, майстрів магічних мистецтв, професорів усіляких таїнств і чарівних знань. «То він, значить, виявився їм не по зубах, чи що? Втім, схоже, і мені він теж буде не по зубах», — подумав Далс і посміхнувся. Він був людиною мирною, але іноді був дуже не проти невеликої порції небезпеки і ризику.

Далс зупинився, відчувши раптом під ногами вологу землю. Він був як завжди босий. Коли він навчався на Рокові, то, звичайно ж, носив там черевики, однак, повернувшись на Гонт, в рідну Ре Альбу, з посохом чарівника, він одразу ж роззувся і більше черевиків майже не носив. Він стояв нерухомо, відчуваючи під ногами не тільки землю і дрібні камінчики, а й потужний гранітний пласт, по поверхні якого йшла стежка і який підходив до самого краю скелі, і під цим гранітним шаром подумки бачив такі ж потужні пласти, а набагато нижче — коріння самого острова, там, глибоко, в темряві. І в темряві, глибше, ніж дно найглибшого океану, коріння всіх островів сходилися і з'єднувалися. Приблизно так колись розповідав йому його вчитель Ард, приблизно так говорили і Майстри з острова Рок. Але Гонт був його островом, і це була його скеля, і його земля у нього під ногами. Його чарівна сила виросла з цієї землі. Той хлопчик сказав тоді, що хоче вчитися тільки тут, і назвав Справжнє ім'я свого вчителя. Його ім'я. Але справа була, очевидно, не тільки в тому, що він хотів вчитися тільки у Далса. Хлопчик відчував, що коріння чарівної сили старого мага набагато глибше його майстерності. Мабуть, саме цього він і хотів навчитися у Далса: коріння глибшого ніж коріння найвищої магічної майстерності. Навчитися тому, що і сам Далс колись збагнув тут, на Гонті, ще до того, як вирішив відправитися на Рок.

Але цей хлопчик неодмінно повинен був отримати посох чарівника! Цікаво, чому це Неммерль відпустив його, дозволив йому покинути Рок без палиці, як невдалому учневі або простому чаклунові? Таку силу, якою володіє цей хлопчина, не можна залишати без нагляду, не давши їй конкретного вираження і ніяк не зазначивши її присутність!..

Але ж у мого вчителя чарівного посоха теж не було, подумав раптом Далс. Він прекрасно розумів: цей хлопчик хоче отримати свій посох з моїх рук. Отримати посох, зроблений з гонтійского дуба і від гонтійского чарівника. Ну добре. Він цей посох отримає. Якщо зможе тримати рот на замку (а він, схоже, зможе). І тоді я залишу йому всі свої книги, а в них зібрано чимало всякої мудрості. Значить, умови такі: нехай навчиться чистити курник, розбереться в «тлумаченні Данемера» і, головне, нехай тримає рот на замку.

Новий учень запросто вичистив курник, розпушив і прополов всі грядки з бобами і досить скоро навчився розбиратися в «тлумаченні Данемера», а також в «Зачарованеому напої Енлада», і свій рот дійсно тримав на замку. А ще він слухав. Він чув все, що говорив йому Далс, а іноді і набагато більше: те, про що Далс думав. Він робив все, чого Далс від нього вимагав, а також те, про що Далс навіть не підозрював, але що завжди виявлялося дуже навіть до речі. Талант Мовчазного був куди глибше і ширше того, чого міг навчити його Далс, проте він прийшов саме до нього, в Ре Альбі, і обидва вони чудово це розуміли.

У ті роки Далс частенько думав про батьків і синів. Сам він колись посварився з батьком, чаклуном і золотошукачем, через те, що вибрав собі такого вчителя. Його батько тоді кричав, що Ард не може бути його вчителем, що він більше йому не син, і потім довго ще носився зі своїм гнівом, та так і помер, не пробачивши Далсові.

Далс не раз бачив, як молоді чоловіки плачуть від радості, коли у них народжується первісток. Він бачив, як бідняки віддають відьмам весь свій річний дохід, щоби ті пообіцяли, що у них народиться здоровий спадкоємець; бачив, як той чи інший багач, торкаючись обличчя свого обвішаного золотом сина-первістка, шепоче закохано: «Моє безсмертя!» Однак він не раз бачив, як батьки до напівсмерті б'ють своїх синів, ображають і принижують їх, без кінця сперечаються з ними, ненавидячи в них… свою власну смерть! І він бачив у відповідь ненависть в очах синів, загрозу, безжальне презирство до батьків. І бачачи все це, Далс розумів, чому і сам він ніколи не прагнув примиритися з батьком.

Бо він бачив, і не раз, як батько і син мовчки і згідно працюють в полі зі сходу до заходу сонця: старий батько веде напівсліпого вола, а син, чоловік середніх років, налягає на плуг із залізними лопатами. Коли ж