Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Африка, сни 📚 - Українською

Читати книгу - "Африка, сни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Африка, сни" автора Олександр Сергійович Подерв'янський. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 93
Перейти на сторінку:
і коври, і сервіз, і люстру чеську, і кансерви: все ось що значить, діточки, то, мабуть, і вам таке (Все це без знаків пунктуації, дуже швидко).

Пріська: Та чи ви сказились, кумо? Які діточки? У нас їх зроду не було. Бог не дав.

Мотря: Ой, дивіться, кумо, гріх вам брехати. Бог все чує.

Обиженно надувшись, мучимая любопытством, Мотря отходит от забора. Приська сваливает дрова на персидский ковер. Кряхтит. Держится за поясницу. Игривые броненосцы ласкаются к хозяйке. Приська нежно гладит реликтовых чудовищ. Постепенно начинает понимать, что во дворе что-то произошло. Она беспокойно обводит взглядом двор, затем щупает рушники и ковер, получая от этого тактильное, животное удовольствие. Мотря наблюдает за ней с жадным интересом. Тын с макитрами, на который она облокотилась, дрожит мелкой дрожью. Не понимая, что происходит, Приська бежит в хату, за ней – гуськом все твари. Впереди – орел в кардинальской шапочке, двери же в хату распахнуты настежь, как в картине Репина «Не ждали». В хате чисто, как в операционной, рушники висят на всем, на чем только можно висеть, дверные косяки увиты веночками из сухой ароматной травы. Утка невозмутимо сидит на гнезде под печкой. Приська, в окружении «живого уголка», застывает в дверях. Затем, стряхнув оцепенение, бежит во двор. Твари – за ней гуськом.

Пріська: Мерщій діда позвати!

Мечась по двору, она не никак может попасть в калитку, наконец-то ей это удается, и она выскакивает на улицу. На лице Мотри в этот момент отражается вся полнота жизни. Ей интересно, страшно и завидно. Она хочет немедля поделиться своими чувствами с Киндратом Омельяновичем, который отрешенно, не покидая свою сладостную нирвану, продолжает нескончаемо исполнять патриотический вальс «На сопках Манчжурии» на трофейном аккордеоне «Хохнер».

Мотря(зловісним напівшептанням, хоча ніхто й не підслуховує): Вставай, Кіндрате, подивись, що у сусідів робиться… Та, трясця твоїй матері, кидай свій баян, подивись хутко!

Кіндрат Омелянович: Та відчепись від мене, клята бабо, бо це не баян, а акордеон.

Дети, марширующие под вальс, поддерживают папашу.

Діти: Грай, тату, грай!

Мотря гневно сплевывает в их сторону. Киндрат Омельянович продолжает музицировать, бросая похотливые взгляды в сторону собачьей будки. Там Бровко игриво ворчит и грызет бутылку шампанского

Круча над рекой. Охотники на привале Перова: Степан Чарльзович, Свирид Опанасович и Мыкола Гнатович, воодушевленные очередной бутылкой, на пари плюют и прыгают в длину. Играющий в эту непростую игру, плюет, сидя на корточках, а затем прыгает на длину плевка и отмечает свой рекорд, втыкая палочку.

Степан Чарльзович(цибає): От ви кажете, Свирид Опанасович, шо обізяна некрасіва, а от лебідь, по-вашому, красівий?

Свирид Опанасович: Красівий!

Степан Чарльзович: А от давайте так зробимо, – шоб у вас була така шия довга, такі лапи червоні і пір’я кругом? Шо мовчите? Отож, лебідь красівий як лебідь, а обізяна як обізяна. Шо нє ясно?

Свирид Опанасович: Та, все ясно. Бо кругом – інститут красоти (Цибає).

Степан Чарльзович: А Микола Гнатович такий гарний, як удав.

Все смеются. Весьма комфортная атмосфера. Маленький костер тлеет на самом краю кручи. Внизу медитируют рыбаки. Они убивают комаров и курят махорку. Время от времени раздаются пожелания типа: «Щоб вони повиздихали, оті комарі!»

Микола Гнатович: Та хіба ж це удав? Це – хатня ілюзія неоковирної природи. Ми з бабою милуємося ним як картиною.

Старик снимает со своей шеи жирную змею и вешает ее на дикую яблоню. Друзья выпивают, пекут картошку и наслаждаются задушевными разговорами. Река течет в закатную даль, отражая наших героев.

Свирид Опанасович: Миколо Гнатовичу, то не твоя баба йде?

Микола Гнатович: Як молода і гарна – то точно – моя.

Охотники на привале Перова смеются, появляется Приська.

Микола Гнатович: Сідай, стара, чарку вип’єш з козаками.

Пріська: Ой, Миколо, яка там чарка, ото приходю до дому, а Мотря Кіндратова і каже мені про рушники! А я: «Які рушники?». А вона: «До Гальки Швидь діточки з города приїхали, то всього навезли – зять в Германії служить, то і коври, і сервіз, і люстру чеську, і кансерви – все – ось що значить, діточки, то, мабуть і вам таке». А я: «Які діти, в нас зроду ніяких дітей не було, бо Бог не дав!». А вона: «Гріх вам брехати!». А я дивлюся – ой, лишенько! – один Потьомкін в золоті, другий в золоті, а килими – перські, а рушники – випрані, а в хаті чисто-чисто, як в лікаря, що я зимою їздила зуби вставляти, та ще в орла шапка червона. Отакої…

Микола Гнатович: А на ногах чоботи червоні. Ти, Прісько, мабуть здуріла. Хлопці, налийте чарку моїй бабі, бо вона на ногах не встоє.

Хлопцы наливают Приське чарку, она хлопает ее не закусывая.

Микола Гнатович: Оце діло, стара! Ще одну випий, і зараз все пройде, це тобі в голову напекло.

Свирид Опанасович: Щас врем’я таке дурне. Всі чогось бояться, призраків та фантомів бачать. А я, от, скільки живу, ніколи нічого такого не бачив. А ви, діду?

Микола Гнатович: Та, колись було. Коли малий був і на леваді кози пас. То – з лісу виїжджають четверо. Усі голі, на конях сидять і коси в руках тримають. А в одного – вєси магазинні. Мабуть по сіно поїхали.

Степан Чарльзович: А вєси навіщо?

Микола Гнатович: А сіно важити.

Свирид Опанасович: Та хіба ж це фантоми? То якісь казли з дурдому повтікали, або ви, діду, чарку випили чи укололись харашо!

Микола Гнатович: Тогда цим нє увлєкались. Тогда порядок був. Ходімо, стара. Вже темно, саме час солому красти.

Старик снимает с дерева любимого гада и вместе с Приськой удаляется в поле. Они идут, нежно поддерживая друг друга за талию. Издали это смотрится следующим образом: внизу влюбленная пара сплетена руками, вверху – толстым удавом, мирно отдыхающим у них на плечах.

«Тиха украинская ночь…» Белые хатки, пирамидальные тополя и прочая прелесть. Так выглядит двор Киндрата Омельяновича. Окно открыто. В одной из комнат на отдельной кроватке у печки спит Михайлик, в другой комнате – остальные дети и Киндрат Омельянович с женой. На самом же деле Киндрат Омельянович не спит, а притворяется. Он мыслит… Он весь как стальная пружина. Но вот, кажется, все заснули, можно действовать. С тигриной ловкостью он перелазит через жену, как через противотанковую мину. В тот момент, когда он находится прямо над ней, Мотря просыпается.

Мотря: Кіндрате, що оце ти задумав, у тебе серця нема, я ж вся вироблена, я ж цілий день біля худоби, в мене все болить, злазь, проклятий!

Кіндрат Омелянович(пошепки, про себе): Трясця твоїй матері!

1 ... 56 57 58 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Африка, сни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Африка, сни"