Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Козацький оберіг 📚 - Українською

Читати книгу - "Козацький оберіг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Козацький оберіг" автора Дмитро Білий. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:
й миттю протиснувся за обладунки, що стояли біля стіни. До лат було прикріплено довгий парадний темно-синій плащ з вишитим золотом гербом. Данько надійно заховався за плащем і обережно визирнув з-за його краю. Прямо перед ним стояла спиною сеньйора Гельда. Вона хижо озирнулася на двері зали, з якої щойно вийшла, і в її чорних очах зблиснули зловісні вогники. Сеньйора дістала зі своєї чорної накидки невелику ляльку. Данько здивовано помітив, що іграшка була вбрана в чорну сутану — майже таку, як на інквізиторі. Гельда підняла ляльку, звертаючи її дерев’яне обличчя в бік зали, щось прошепотіла й різким рухом встромила довгу голку в її груди! Потім сеньйора задоволено заховала ляльку під свою накидку і зникла в темному коридорі.

Данько вибрався з-за обладунків і обережно, озираючись на всі боки, вийшов на вулицю. Латники інквізитора стояли біля воріт палацу. Данько обійшов їх, витягнув з воза торбу алхіміка й замислився. Справа дійсно почала набирати небезпечних обертів.

Хлопець зітхнув та з великою нехіттю знову увійшов до палацу. Коли він знову опинився в залі, то відразу побачив княгиню Ярину. На ній була та ж біла сукня, у якій її востаннє бачив Данько. Дівчина ледь стояла на ногах, і її очі на схудлому блідому обличчі зацьковано дивилися на інквізитора. Той сидів, потираючи руками свої груди навпроти серця, і суворо дивився на княгиню.

— …Я не розумію, про що ви кажете, — говорила Ярина, — я ніколи не займалася ворожбою, я не відьма.

Данько застиг біля дверей, тримаючи в руках торбу алхіміка.

— Ну що ж, княгине, тоді нам доведеться зробити обшук у вашій кімнаті, — жорстко сказав інквізитор і звернувся до сеньйори Гельди: — Сподіваюся, ви не будете заперечувати?

— Я не думаю, що наша княгиня займається відьмацтвом, — лагідно промовила Гельда й торкнулася плеча Ярини. Від цього доторку княгиня відсахнулася, з жахом дивлячись на сеньйору. — Але, щоб підтвердити її непричетність до відьомства, я не лише не заперечую, я навіть прошу вас зробити обшук в її кімнаті.

— От і добре, — піднявся з місця інквізитор. Тут він помітив хлопця й тицьнув у нього гачкуватим пальцем:

— Нехай він також іде з нами! Буде свідком обшуку.

Ярина озирнулася на Данька, і в її очах промайнуло здивування. Здається, цей погляд перехопила сеньйора Гельда. Данько пригнув голову й пішов за ними.

Вони проминули коридор і зайшли в невеличку кімнату із заґратованими вікнами. Тут було багато свіжих квітів і рушників, обшитих тонким мереживом. Данько подумав, що відчував би себе в цьому покої дуже добре й затишно, якби не обставини, за яких він у ньому опинився.

Очі інквізитора забігали. Він хижо пригнувся і став нагадувати великого чорного птаха, який розорює голуб’яче гніздо. Його гачкуваті пальці почали розкидати речі княгині і зривати рушники зі стін. Алхімік хотів щось сказати, але замовк на півслові. Сеньйора спокійно дивилася на все це. Ярина мовчала, але її губи тремтіли, здавалося, вона ось-ось заридає.

Данько почував себе зле. Передчуття, що зараз скоїться лихо, лещатами стисло його серце.

— Ось! Знайшов! — переможно вигукнув інквізитор і підняв якусь річ, витягнувши її з-під подушки на ліжку княгині.

Усі швидко підійшли до нього. У руках, піднесених над головою, інквізитор Густав тримав ляльку в чорній сутані. З грудей ляльки стирчала довга блискуча голка.

Глава 5. Що можна побачити при спалахові блискавки

Інквізитор наказав зачинити Ярину в її кімнаті та поставив біля входу та під вікнами охоронців. Він, тріумфуючи, дивився на алхіміка й Данька.

— Я вважаю, що необхідно зараз же закувати її в кайдани, — суворо сказав інквізитор, коли вони поверталися в залу. Тут він глянув на алхіміка й додав: — Тепер ви самі переконалися, що немає підстав сумніватися у причетності княгині Ярини до відьомства. За допомогою цієї ляльки вона хотіла мене убити, але я переборов ці пекельні чари!

Алхімік мовчав, опустивши голову. І тут Данько, вилучивши слушну хвилину, схопив алхіміка за руку і швидко прошепотів йому на вухо:

— Пане Зеноне, цю гидку ляльку підкинула Ярині сеньйора Гельда, я сам бачив.

Алхімік кивнув головою і сказав:

— Пане Густаве, мені необхідно порозмовляти з вами віч-на-віч.

Інквізитор здивовано подивився на алхіміка, але сказав сеньйорі Гельді:

— Перепрошую, сеньйоро, але мені треба порадитись зі своїми помічниками.

Сеньйора Герда на мить злісно зблиснула очима, і Данькові здалося, що цей погляд не обіцяє йому нічого доброго.

— Так, так, — відразу відповіла вона, — хіба я можу втручатися у ваше високоповажне розслідування?

Алхімік, Данько і інквізитор зайшли до зали й зачинили за собою двері.

Інквізитор запитально вперся поглядом у алхіміка та Данька. Хлопець швидко розповів про те, що бачив, як Гельда встромлювала голку в ляльку в сутані.

Інквізитор спохмурнів, вираз в нього був, як у хижака, від якого раптом втекла здобич.

— Добре, я візьму до уваги свідчення вашого учня, пане Зеноне, — повільно сказав він, — а тепер мені треба наодинці порозмовляти з пані Гельдою.

Інквізитор відчинив двері зали, підійшов до Гельди й суворо промовив:

— У мене до вас є кілька запитань.

Та схилила голову, знов з-під лоба зиркнувши недобрим оком на Данька:

— Я не заперечую. Ви можете пройти до моєї кімнати, щоб пересвідчитися, що в мене немає жодних відьомських речей.

За цими словами сеньйора розвернулася й почала підійматися сходами на другий поверх маєтку.

— Залишайтеся тут! — наказав інквізитор Данькові й алхіміку та пішов за сеньйорою.

Данько й алхімік перезирнулися. Коли кроки на рипучих сходинках затихли, Данько стрепенувся й несподівано для самого себе промовив, озираючись навколо:

— Пане Зеноне, думаю, нам треба дізнатись, про що вони будуть розмовляти. Я спробую прокрастися на другий поверх і підслухати їхню розмову.

— Будь обережним, Даньку, — зітхнув алхімік.

Хлопець швидко вислизнув із зали й навшпиньки почав підійматися старими дерев’яними сходами. Він прокрався до другого поверху, обережно визирнув з-за стіни і, переконавшись, що в коридорі нікого немає, почав скрадатися вздовж стіни. Тут було декілька дверей, з-під однієї пробивалося світло.

Данько підкрався до дверей і приклав до них вухо. Він почув голоси інквізитора й сеньйори Гельди, але розібрати, про що вони говорять, було неможливо.

Данько в розпачі озирнувся й наважився обережно відкрити двері до сусідньої кімнати. Двері легко відчинилися. На щастя, тут нікого не було. Данько прослизнув усередину. Повний місяць за віконцем ледь освітлював масивні меблі. Хлопець придивився й побачив під стелею віддушину, що вела до сусідньої кімнати. Данько взяв велике важке крісло й обережно підсунув його до стіни, потім поставив зверху стілець. Затамувавши

1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Козацький оберіг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Козацький оберіг"