Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

– І чим це ти її так довела?.. – голос продовжував розмірковувати, а я заозиралася по сторонах, намагаючись знайти його джерело. Ось тільки кухня – велика, неймовірно схожа на ту, що була й в Зимовому замку – здавалася зовсім пустою. 

Невже й тут привиди? Що ж це таке з усіма цими лордовими домівками?.. Та за мить почулося шаркання – а тоді з-за височезної гори каструль на світло показалася постать. Вона була така маленька, що спершу мені здалося, що це дитина, але постава й манера тримати себе видавала, що це таки була доросла жінка. 

Моє нове тіло було зовсім невелике – худорляве і невисоке; але дівчина переді мною могла називатися тільки тендітною. По її плечах аж до пояса спускалися дві товсті, у мій кулак, русяві коси, а шкіра була смуглява та ідеально рівна, без жодної цяточки, прища чи навіть родимки. Зап’ястки тоненькі, талія – теж, а личко настільки симпатичне, що важко повірити, що належить живій людині. 

Дівчина дивилася на мене оленячими зеленими очима, але вираз лиця її був зовсім не такий сумирний, як можна було б очікувати від такої янгольської вроди. Вона криво всміхалася і дивилася на мене без жодної сором’язливості. 

– Ейвор, – зрештою сказала вона, ступаючи ще на крок вперед, і водночас простягаючи долоню. 

Я підступила і потисла її з обережністю. Але рука була з плоті і крові, а значить, версію з привидом ще й цього замку можна було сміливо виключати. До того ж дівчина стояла вдягнена практично у таку ж сукню, що й в мене – темно-синю, з білим на комірці та манжетах. 

Служниця.

– Марі, – представилася я у відповідь. Лице Ейвор тієї ж миті розпливлося у ще ширшій посмішці, і вона, відірвавшись від мене, взялася туго стягувати фартух на своїй делікатній талії. За мить кинула мені в руки такий самий – я й не збагнула, звідки вона його взяла. 

– Ти – нова кухарка леді Елмор? – поцікавилася вона вже після того, як передала мені в руки полотняний мішок з борошном. 

– Скоріше стара, – з зітханням витиснула я, розсипаючи борошно по стільниці й закочуючи рукави. – І не леді Елмор, а лорда. 

Товкачик випав з пальців дівчини. 

– Та невже? – вона примружилася і подивилася на мене вже якось наче й по-новому. – Прямо з його дому? Чи… – вона приклала пальці до губ і ледь не прошепотіла: – з Зимового замку?

Я вже відкрила рота для відповіді, а потім насупилася і змовкла. 

– А це хіба не дім Ар– лорда? – я обвела рукою величезну кухню і весь величезний палац у нас над головами. Тут точно було більше місця, ніж потрібно одній людині. А тепер виходить, що в Ардена був не тільки цей маєток та Зимовий замок, а й ще якесь інше місце, яке він й називав домом?..

– Звісно ж, дім, – відмахнулася Ейвор. Вона відкинула свої коси і вже активно збивала крем вінчиком. Краплі вилітали з миски та приземлялися їй прямо на щоки, та вона зовсім не зважала. – Але ж тут живе й леді Елмор.

На словах про свою роботодавицю дівчина страшенно скривилася, наче проковтнула лимон, і я мимохіть змавпувала її вираз лиця. 

Після коротких перемовлянь з Ейвор я взялася готувати тісто на тістечка, все ще тримаючи в голові попередню розмову. Дівчина вже занурилася у процес приготування, але я бачила, як вона час від часу зиркала на мене спідлоба, коли думала, що я не дивлюся. 

Певно, попри розміри замку, і в неї не було багато компанії для пліток. Що ж, настав час це виправити. 

– І це виходить, лорд Елмор покинув столицю тільки через свою матір? – з легкою недовірою запитала я зрештою. Я могла зрозуміти бажання Ардена у дуже юному віці двадцяти дев’яти років нарешті сепаруватися від спідниці матері, але не думала, що для цього потрібно долати сотні миль і практично всю імперію. 

Певно, просто купівлі іншого будиночка на протилежному кутку міста вже було б досить. Грошей у нього на це точно б вистачило.

– Не тільки… – Ейвор зовсім припинила мішати крем і трохи схилилася до мене через стіл, але довго мовчала. – Звісно ж, той скандал теж повпливав. Хоча, я чула, лорд наче про нього й не згадує. 

Я мовчки підняла брови, а Ейвор іншого запрошення наче й не потрібно було. 

– Хоча якщо спитаєш моєї думки, – вона викривила губи у вищирі. – Жоден чоловік би такого у своєму розумі не стерпів. У них же честь! 

Останнє слово вона виплюнула так, наче це була найгірша лайка з усіх, які вона тільки знала. 

– Про що це ти говориш? 

Я намагалася не відволікатися від вимішування тіста: вбила два яйця, додала цукор, соду та оцет, але очі все зісковзували на маленьку служницю, що ходила по кухні, збираючи на столі продукти. 

– Як про що? Та про дуель ж. Невже до вас ще не дійшли усі чутки? 

Мені залишалося тільки похитати головою. Якщо хтось у Зимовому замку і знав якісь плітки про Ардена (а чомусь я була більш ніж переконана, що пані Циндра знала усе і навіть більше) – мені про це нічого не розповідали. 

– О! Ну тоді я просто мушу розповісти!

В ту ж мить уся робота стала забута. Ейвор, хоч яка вона не була низька й худорлява, носилася по кухні так спритно, що іноді мені здавалося, що я бачу одну тільки її розмиту тінь. За всього кілька хвилин на єдиному пустому куточку стола примостився чайник, чашки та імбирне печиво.