Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

-Міє, – застережливо почав був Севен, усе ще тримаючи Рубі за руку.

І краще б не починав.

-ЗАКРИЙ РОТА, ЗРОЗУМІВ? – Міа загорлала так гучно, що аж луна пішла лісом. – НЕ ТОБІ МЕНЕ ЗАСПОКОЮВАТИ! ЯСНО, ЯК БОЖИЙ ДЕНЬ: ТИ НАСТІЛЬКИ ЗАСЛІПЛЕНИЙ ПОЧУТТЯМ ДО ЦІЄЇ ВІДЬМАЧКИ, ЩО НАВІТЬ НЕ РОЗУМІЄШ, ХТО ВОНА! ТИ ЗАБУВ, ХТО БУВ ТВОЇМ ДРУГОМ УСІ ЦІ РОКИ! ХТО ПОЖЕРТВУВАВ ЗАРАДИ ТЕБЕ ВСІМ! ХТО…

-ПОМОВЧ! – Гаркнув Севен, нітрохи не поступаючись гучністю самій Мії. – ДОСИТЬ ІСТЕРИТИ! ПРИПИНИ ЦЮ ВИСТАВУ!

-ТА ТИ ПРОСТО НЕВДЯЧНИЙ КОЗЕЛ, ОТ ХТО ТИ!

-ТИ…

-ЗАМОВКНІТЬ ОБОЄ! – Рубі гарикнула, перекривши двох крикунів, з такою силою, що з дерев злетіло кілька переляканих пташок.

На галявині запала лунка тиша.

-Севен, – Рубі поклала йому руку на плече. – Будь ласка… Ти не знаєш усіх деталей…

Хлопець кивнув, накривши долонею її руку.

-Міє…

-Та пішли ви! – гримнула Страж Вілард, підхопившись із землі. – Пішли ви всі…

Вона підхопила чабанги і вмить сховалася за найближчими деревами.

-Вілард! – гукнув їй услід Наставник Рейнард. – ВІЛАРД!

Проте Міа навіть не обернулася.

                                                         ***

-І що тепер робити? – трохи очунявши, спитала Адайн, висловивши те, що цікавило всіх Стражів.

-Не мала баба клопоту – купила порося, – буркнув Наставник Мейнард. – Шукати цю істеричку, звісно. Замість того, щоб продовжувати шлях до столиці.

-Просто чудово, – закотила очі Катрін. – А як вам варіант «Нехай прийде сама»?

-Нікудишній, – муркнув Дей, який, здавалося, радів будь-якій нагоді поглянути на Стража Лімер. – Вона ж не прийде, це очевидно.

-То нехай залишається, – відрубала Емілія.

-Та ви що? – обурився Дуан, який досі сидів мовчки. – Не можна залишати її тут саму! З нею будь-що може трапитися!

Рубі ледь стрималася, щоб не затулити обличчя рукою. Увесь той час вона сподівалася, що будь-які прояви почуттів Дуана до Мії – лише гра її уяви. Як виявилося, ні. Усі його несміливі спроби заговорити, спіймати погляд Відступниці, його бажання справити на дівчину враження… Рубі так і не спромоглася сказати другові, що все марно, що Міа навряд ним зацікавиться.

-Сама винувата, – відрубав Наставник Кормак. – Вона Страж, чи істерична дівиця, яка не в змозі стримати свої емоції?

«Надто довго вона їх стримувала», – подумала Рубі, задумливо дивлячись удалину.

-Доведеться розділитися і пошукати її, – виснував Наставник Мо, добродушно всміхаючись.

-Усе життя мріяла, – простогнала собі під ніс Катрін, зводячись на ноги.

-Ти щось казала? – зиркнув на неї Дей.

-Ні, Наставнику, жодного слова, – смиренно відповіла вона, дивлячись у землю.

Рубі лише головою похитала.

-Ти його з розуму зведеш, – шепнула вона сестрі.

-Якщо досі цього не зробила, – докинула Ем, застібаючи пояс із піхвами для мечів.

-Ви самі мені порадили, – шикнула на них Катрін.

-Дивлячись на страждання нещасного Наставника, я вже готова забрати свої слова назад, – захихотіла Рубі.

-Ернандес, ти збираєшся на пошуки чи ні? – крикнув Наставник Рейнард.

Рубі заскрипіла зубами.

-Не знаю, що я зроблю, коли знайду цю психопатку, але не впевнена, що це буде добре діло, – буркнула вона дівчатам, і вони попрямували до гурту.

Ще не дійшовши до Наставників, Рубі була нахабно схоплена за руку Севеном, і він уже тягнув її до ледь помітної стежини, що зникала в гущавині лісу.

-Стояти! – гримнув позаду голос Наставника Кормака.

Севен невдоволено розвернувся.

-Ну, що ще?

-Ми подумали і вирішили, що відправляти вас разом не варто, бо тоді доведеться ще й вас розшукувати, – сяйнув посмішкою Наставник Мо.

Пілот з Емілією пирхнули від сміху, а Катрін розреготалася вголос.

-Тому, – незворушно вів далі Мо, хоч у його очах танцювали бісики, – Севен піде з Пілотом, а Емілія з Рубі.

Севен здавлено вилаявся крізь зуби, спостерігаючи, як Пілот прощається з Емілією, наче збираючись в навколосвітню подорож.

-Нічого не поробиш, Севен, так буде швидше, – мовив Наставник Мейнард.

-Безперечно, – і хлопець припав до уст Рубі.

Десь на краю свідомості вона ще почула, як хтось, мабуть Емілія, мовив «Сумніваюсь», а тоді повністю зосередилася на тій палкій ніжності, що охопила кожну клітинку її тіла.

-Досить! – Гримнув Дуан, з брязкотом вкладаючи меча в піхви. – Ми втрачаємо час.

-Замовкни, – неохоче розірвавши поцілунок буркнув Севен, охопивши обличчя Рубі долонями. Ще один короткий поцілунок, і хлопці першими зайшли в ліс, заховавшись за деревами.