Читати книгу - "Тiло™"

Юрій важко опустився на капот своєї машини і сказав другові те, в чому не зміг зізнатися Ештон особисто.

— Я кохаю її.

Отепер Бен злякався по-справжньому.

— Старий, не дурій! Ідеться не лише про тебе. Якщо про це дізнаються нагорі, від нашої клініки залишаться самі спогади. А від нас — сам знаєш що… Ти не подумай, я не те щоб у штани наклав! У мене — діти.

Це вже було нестерпно. Юрій підвівся, різко повернувся до нього.

— Немає в тебе дітей. Я перевіряв. Є лише душі п’ятирічної дівчинки та трирічного хлопчика, яких утримують у спеціалізованому відсіку каторжної в’язниці штату Орегон. Оце до них ти й навідуєшся раз на тиждень. По четвергах зазвичай. А їх щоразу заселяють до напіврозкладених тіл убивць, крадіїв та іншого непотребу. Ото й усі діти. Решту часу рятуєшся чужими снами…

Потому Юрій просто сів у машину і виїхав з підземної парковки. Бен стояв і мовчки дивився йому вслід. Та Юрію було байдуже. Чомусь зараз йому схотілося лише одного — опинитися подалі від усього цього, хоча б ненадовго, аби забутися, перекинутися на вовка і на ранок нічого не згадати.

Ніч минула, наче в тумані.

Коли ж лікар приїхав на роботу наступного дня, на нього вже чекали. Сталося те, чого він аж ніяк не сподівався: з дитячого відділення донорського фонду викрали маленьку Іванку (Юрій сам незчувся, як назвав дівчинку на ім’я), а з парковки наче випарувалася жовтогаряча «ламборджині» з відкидним верхом, що належала Максу та Лео. Однак хлопці нікуди не поділися — вони так само безтурботно грали в покер за столиком в саду, щоправда, не пам’ятали, де залишили ключі від своєї автівки… І, нарешті, зі своїх апартаментів безслідно зникла Ештон.

Юрій відчув, як земля пішла в нього з-під ніг.

Заледве доплентався до свого кабінету.

Тільки не Ештон.

Обережно постукавши, до кабінету головного лікаря боком прослизнула молодша асистентка й повідомила, що вони нарешті отримали медичну картку Ештон Ван Хелл. Він кивнув наляканій дівчині: мовляв, поклади на стіл. Асистентка виконала наказ і кулею вилетіла з кабінету.

Юрій якомога довше відтягував хвилину, коли доведеться зазирнути до медичної картки Ештон. До титульної сторінки було прикріплено аркуш, звідки на нього блимали слова: «Приватна клініка… Орегон… головний лікар Саймон Невмержитски…» Він ходив кабінетом колами, сідав, знову підводився, ходив, сідав і вставав. «Висновок комісійної експертизи… стійку ремісію підтверджую…» Та цього Юрій навмисне не читав, сподівався на непорозуміння. Коли ж наважився розгорнути картку й пробігтися поглядом по написаному, в нього потемніло в очах. Він сповз по стіні на підлогу й закрив обличчя руками.

Як і її мати, Ештон багато років провела у психіатричних лікарнях, а не відлюдницею в родинному маєтку, про що старанно розпускалися чутки. Її лікували найкращі спеціалісти, і кожному вона казала одне й те саме: «У мене померла дитина». Це було вигадкою — численні аналізи в клініці «ТІЛО™» свідчили: дівчина ніколи не вагітніла й не народжувала, що автоматично підняло ціну на її тіло.

Часом Ештон ставало краще й психіатри відпускали її додому. Під час останньої такої «відпустки», писалося в медичній картці, пацієнтці явилася нова нав’язлива ідея: вона нібито вбила всю свою численну рідню — дядьків, тіток, бабусю, двоюрідних братів та сестер і навіть дворецького…

Юрій напружив пам’ять, повернувшись спогадами у переддень приїзду Ештон до його клініки. Того тижня шпальти всіх газет рясніли некрологами: «Терор на передвиборних гонках», «Прощальний обід», «Чи знайдуть винного?», «Розправа в заміському маєтку»… Видання чорніли жахливими фотографіями — сценами масової загибелі сімейства Ван Хеллів. Тоді пощастило лише Роберту, він саме їздив країною за програмою передвиборних зустрічей із народом. Коли ж чоловік повернувся додому, все аристократичне сімейство виявилося чинно розсадженим за довгим обіднім столом у їдальні. Усі були мертві. Вона їх отруїла.

Саме такою була її нав’язлива ідея, згідно з діагнозом Саймона Невмержитски. Тільки з сухої констатації фактів найкращого психіатра штату про історію, записану буцімто зі слів пацієнтки, професійний погляд Юрія читав інше. Ця штампована «зі слів пацієнтки», нав’язлива ідея насправді приховувала лише одне: скандальне масове убивство вчинила саме вона. І тепер завдяки клініці Роберт Ван Хелл замітав сліди.

А от в Ештон були інші плани.

Вона, мабуть, піднялася нагору, зібрала свої речі і з власного бажання поїхала до клініки «ТІЛО™». Адже донори не лише втрапляли по смерті до раю, а й звільнялися від кримінальної відповідальності за життя. Утім, поводилася вона так, наче не збиралася вмирати. Аристократичне виховання таки далося взнаки — Ештон добре вміла прикидатися, вводити людей в оману і загалом була надто винахідливою, як на божевільну… А Юрій закохався в неї.

Він підвівся з підлоги. Перед очима попливли уривчасті фрагменти, поволі складаючись у довершене картинне полотно. Ештон впустила його до свого ліжка, а потім викрала в його клініці дитину. У мене померла дитина. Назвала її ім’ям Іванки. Я так відчуваю. Ештон дозволяла робити з нею все, що заманеться. Вочевидь, вона мала власні причини не здіймати галасу в його клініці. Ештон на диво швидко вивчила українську. Вона її знала. Та й про Юрія їй усе було відомо наперед. Знала, що це він убив її батьків. Знала все про вбивства тих жінок, його пацієнток. Бо він пише. Схоже, вона й була вбивцею, і це вона писала йому, використовуючи перші літери з імен своїх жертв. Я люблю розгадувати кросворди. Вона любила їх створювати.

Роздiл VII

Ештон

1

Зупинивши свою автівку неподалік від величного маєтку Ван Хеллів, Юрій побачив, як із воріт виїжджала новенька смарагдова «тойота». Першою його думкою було: то Ештон, не слід зупинятися, треба своїм «шевроле» заступити їй дорогу. Але бокове скло «тойоти» було напівопущене, і він побачив за кермом рудоволосу дівчину, котра часто з’являлася в новинах поруч із Робертом Ван Хеллом, а потім раптово щезла й виринула вже біля Джека Донована. Керлі Адамс. Вона проїхала зовсім поряд, не завваживши його, але Юрій помітив у її оманливо-зеленкуватих очах (під колір автівки) непідробні сльози.

Парадна брама так і лишилася прочиненою. Він знову завів двигун, сторожко заїхав на територію, однак мальовниче довкілля не озвалося йому жодним згуком, було чутно лишень шелестіння гравію під колесами «шевроле». Просто посеред рівненько підстриженого газону запримітив косо розвернуту, кинуту напризволяще «ламборджині», на котрій Ештон втекла з клініки. Верх спущений, усі дверцята розчахнуті настіж — машина була