Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Бурелов 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурелов"

237
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурелов" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 66
Перейти на сторінку:
спинку стільця і бавився пасмом чуба.

— А я вже гадав, ти забудеш спитати, — приснув він. — Я подарую тобі секрет виробництва фракспилу.

У Матінки Товстобрюхперо відвисла щелепа. Звідкись із глибини горлянки вихопився дивацький щебетливий клекіт.

— Таж… таж… таж… — пробелькотала вона. — Цебто… таж я приберу до рук увесь водяний ринок! — вереснула вона.

Живчик кивнув головою і бридливо пас очима обличчя жінкоптиці, спотворене ницими радощами і голою захланністю.

— Я орудуватиму всім! — сокоріла вона. — Я стану могутніша, ніж цей слизняк Сименон Ксинтакс, могутніша, ніж цей вискочень Вілнікс Помполніус! Я стану могутніша, ніж усі вони взяті разом! — Тут вона повернулась і підозріло ушнипилася в Живчика. — А ти певний, що знаєш секрет? — запитала вона.

— Авжеж, — відповів Живчик. — І коли ти задовольниш мої вимоги, я тобі це доведу. Ти станеш можновладницею і такою багатиркою, що тобі й не снилося!

Матінка Товстобрюхперо скуйовдила пера і вп’ялася у Живчикові очі холодним некліпним поглядом.

— Ось ваша частка, сину Захмарного Вовка, — вирекла вона, добуваючи з кишені фартуха шкіряного капшука з золотими монетами і кидаючи його на стіл. — Але закарбуйте собі на лобі, Капітане Живчику. Тільки піддурите мене — я особисто подбаю про те, щоб спілка дізналася про ваше зухвальство. — Вона приплющила свої очі-намистинки. — Спілці катів буде особливо цікаво довідатися, що на них чекає новий предмет студій — і то студій щонайдокладніших.

Сонце вже було на спаді, коли Живчик залишив таверну «Дуб-кривавник». Укупі з Камінним Штурманом вони повернулися в док, витягли важку скриню із трюму «Вітроплава» і вирядилися через Нижнє місто.

На тісних загиджених вулицях панували спека і задуха, тож чимало власників рундуків та крамниць зачиняли свої заклади і лягали трохи здрімнути, як і годилося в пообідню пору. Перерва закінчиться на заході сонця. Один із них, проте, не зачинився, і коли Живчик та Камінний Штурман тарганили мимо скриню з бурефраксом, його гладкий, лиснючий від сала власник уродився на порозі.

— Ага! Ось ти де! — загорлав М’яло-Ряснопіт і ринув на Живчика.

Не довго думаючи, Живчик вихопив меча.

— Вступися, — спокійно промовив він, — а то пошкодуєш.

М’яло-Ряснопіт відступив, і в його очах промайнув ляк.

— Я… я і гадки не мав тебе кривдити… — заскиглив він.

Живчик зніяковіло блимав на переляканого крамаря. От тобі й пошуки пригод! На що він оце перетворився? Юнак мерщій скинув залізну рукавицю і, похнюпивши очі, простяг її салогубові.

— Ось, — сказав він. — Бери.

М’яло-Ряснопіт узяв.

— Що… що це? — прохарамаркав він.

— Здобич із Присмеркового лісу, — пояснив Живчик. — Рукавиця взялася фракспилом, якого стане для виробництва питної води тобі, твоїй родині та всім твоїм тваринам до смерті-віку.

М’яло-Ряснопіт провів пальцем по струменистому, наче рідина, порохові.

— Фракспил! — роззявив він рота. — Оце так так! Дякую тобі. Красненько дякую!

— Гадаю, відтепер справу з помагай-бідою можна вважати закритою?

— О, певно що закритою, абсолютно, цілком і повністю закритою! — запапляв М’яло-Ряснопіт. Живчик повернувся йти. — Може, я зробив би щось для тебе? — провадив крамар. — Якщо тобі потрібен якийсь екзотичний вид — я з-під землі дістану. Це буде мій подарунок. Кивни тільки пальцем.

Перш ніж рушати, Живчик озирнувся на нього.

— Може, я колись і вдамся до твоїх послуг, — промовив він.

Живчик і Камінний Штурман подалися далі і що більше наближалися до Санктафракса, то дужче калатало у хлопця серце. Зі страху чи з радощів — він і сам не знав. Аж ось вони опинилися під самим громаддям плавучої скелі, і Живчик уперше за весь час звів очі догори. Високо над головою висів великий кошик.

— Гей, там угорі! — нагукав він. — Я хочу відвідати Санктафракс.

Маленьке кутасте обличчя дрібногобліна визирнуло із-за краю кошика і видивилося вниз.

— На чиє запрошення? — поцікавився він.

— Нам до Професора Темрявознавства, — відповів Живчик.

Дрібногоблін прищулив свої сліпаки.

— Кажете, Професора Темрявознавства? — перепитав він. Кошик почав спускатися.

Живчик повернувся до Камінного Штурмана і всміхнувся.

— Поки що все йде добре, — прошепотів він.

Кошик спустився просто перед ними, і дрібногоблін зміряв їх поглядом із голови до п’ят.

— Сподіваюся, скриня не занадто важка?

— Куди легша, ніж буде незабаром, — зронив Живчик. — Ми повантажимося, якщо ти нам підсобиш.

Утрьох вони поставили скриню в кошика і повскакували туди самі. Далі дрібногоблін нагнувся, схопив держака корби та й давай крутити.

Кошик загойдався з боку на бік, перехнябився і сповільна відірвався від землі.

— Цікавий чолов’яга цей Професор Темрявознавства, — озвався дрібногоблін скигливим гугнявим голосом. — Без кінця ворогує із Найвищим Академіком. — Він скрива поглянув на Живчика в надії з’ясувати його думку, перш ніж провадити далі.

Живчик пирхнув.

— Узурпатор є узурпатор, — вирік він.

Камінний Штурман неспокійно засовалася. Санктафракс кишів нишпорками.

— А ким же ще йому бути? — відрубав, повертаючись до неї, юний капітан.

— Багато хто так гадає у вікодавньому плавучому місті, — глибокодумно закивав головою дрібногоблін. Він звів очі й зустрів Живчиків запитальний погляд. — Далебі, я не з тих, хто дослухається до пліток, — не вгавав перевізник, — але подейкують, ніби дні Вілнікса Помполніуса лічені.

Живчик мовчки слухав.

— Ясно, у всьому винен він сам. Він що, гадав, спілчани його цілуватимуть, коли він перестане постачати їх фракспилом? Га?

— А може, просто вже нічим постачати? — висловив здогад Живчик.

— Цілком з вами згоден. Якщо ні для спілчан, ні для академіків з нього жодного пуття, то скільки, по-вашому, він ще зможе чіплятися за владу? Га? — Дрібногоблін глибоко втяг у себе повітря. — Якщо вам цікава моя думка, саме спілчани й доберуться до нього перші. Ох, і не люблять же вони, коли їх водять за носа! — вигукнув він і з усього маху чикнув собі пальцем по горлянці. — Чи ясно я висловлююсь?

Живчик кивнув головою, але від коментарів утримався. Йому сяйнула думка: якщо Вілнікс Помполніус коли-небудь прибере до рук скриню з бурефраксом, то не тільки здихається всіх своїх клопотів, а й увічнить свою продажну владу.

Вони мовчки піднялися нагору, де дрібногоблін скочив на причал, щоб допомогти

1 ... 56 57 58 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурелов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурелов"