Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

Скоро вони помінялися б ролями. Тому найкраще було викинути револьвера, щоб ніхто його не міг дістати.

Старший брат Клас схопився й скочив до вікна подивитися, куди впав револьвер. То була фатальна помилка, і лицарі Білої Троянди поспішили скористатися з неї. Вони щодуху кинулись до дверей. До єдиних дверей у цілому будинку, що справді мали замок. Лицарі Білої Троянди знали це з власного гіркого досвіду.

Старший брат Клас метнувся за ними, та діти були спритніші. Перед самим його носом їм пощастило зачинити двері. Вони щосили підперли їх ногами, щоб Калле міг повернути ключа. Злочинець у покої ревів і термосив двері. Калле вийняв ключа, на той випадок, коли б старший брат Клас також знав, як відчиняти двері, замкнені ззовні.

Діти стрімголов кинулись униз гарними сходами XVIII сторіччя, й досі тремтячи всім тілом. Вони разом пропхалися в двері внизу й неоглядки помчали в Прерії.

Раптом Калле спинився й сказав, мало не плачучи:

— Треба забрати револьвера.

Він знав, що знаряддя вбивства треба зберегти. Але ту мить, як вони завертали за ріг, щось гепнуло на землю таки перед ними. То стрибнув із вікна старший брат Клас. Стрибнув з височини п'ять метрів — та хіба в такому безвихідному становищі зважатимеш на височину! Упав він щасливо й відразу схопив револьвера. Тепер він уже не буде з ними панькатися!

Щоправда, поки він брав револьвера, діти шаснули за ріг. Та байдуже! Тепер уже їм недовго бігати. Зараз він…

І враз старший брат Клас почув голос, що в ньому бриніли й радощі й сльози. Євин-Лоттин голос:

— Поліція! Он вони! — кричала дівчинка. — Ой, швидше! Дядьку Б'єрку, швидше!

Старший брат Клас позирнув у Прерії. Так, ідуть, клятенні, ціла зграя!

Тепер уже пізно рахуватися з дітьми. Та, може, ще не пізно втекти? Він захлипав з переляку. Так, він повинен утекти! Бігом до машини! Вскочити в неї — і драла, якомога далі, в чужі краї!

Вбивця кинувся туди, де стояла його машина. Він мчав щодуху — адже за ним гналася поліція, достоту як у тих снах, що він бачив останнім часом.

Але вона його не спіймає. Вона ще далеко. Аби тільки добігти до машини, а тоді нехай спробують його догнати! Ось і машина, його люба машина, його порятунок! Долаючи останні метри, він відчув дику радість.

Убивця вставив ключика і завів мотор. Прощавайте, всі, хто хотів перешкодити йому. Прощавайте навіки.

Однак його машина, його люба машина, що звичайно летіла, як птах, тепер ледве повзла, мов немічний каліка. Він вилаявся крізь зуби й заплакав з люті. Тоді виглянув і побачив, що всі чотири шини проколені!

А переслідувачі підходили чимраз ближче. Невпинно, але обережно. Вони, мабуть, розраховували, що злочинець озброєний, тому перебігали, кривуляючи від куща до куща, від каменя до каменя. Проте невпинно наближалися.

Злочинець вискочив із машини. Він міг вистріляти в них усі кулі, але не вистріляв. Він уже знав, Що його однаково впіймають.

Неподалік за густими кущами був замулений ставок, що не висихав навіть у літню спеку. Старший брат Клас знав про нього — адже він часто приїздив сюди. Тепер він кинувся до ставка і втопив у баговинні свого револьвера. Знаряддя вбивства не повинне попасти до рук поліції, не повинне свідчити проти нього.

Потім, далеко обійшовши кущі, старший брат Клас повернувся до своєї машини і став біля неї. Тепер він готовий. Нехай поліція бере його.

16

Комісар нахилився вперед, пильно вдивляючись у блідого чоловіка, через якого йому спішно довелось повернутися сюди.

— А чи не краще признатися? — лагідно сказав він. — Ми ж знаємо, що то ви вбили Ґрена. Знаємо, що ви послали Єві-Лотті Лісандер той шоколад. Як було б добре, коли б ви все розповіли й поклали край цим ненастанним допитам.

Але чоловік зарозуміло правив своєї, що він не причетний до вбивства, що навіть не знав старого Ґрена, а тим паче не посилав шоколаду якійсь там Єві-Лотті Лісандер.

Комісар уже вкотре спитав його, чого ж тоді в Преріях він кинувся тікати, угледівши поліцію, якщо в нього чисте сумління?

Чоловік був дуже роздратований, що йому знову й знову доводиться пояснювати те саме. Він кинувся тікати, бо діти зчинили такий галас, наче він їх скривдив. Мабуть, вони не зрозуміли його жартів. Авжеж, він зробив дурницю, що кинувся тікати, але ж комісар сам добре знає, що загрожує тому, на кого ляже підозра, ніби він скривдив дітей. Але ж потім він спинився й почекав на поліцію. Може, він справді трохи нерозважно затіяв гру з дітьми. Дівчинка розповіла йому про папірець, про якусь малу, знайдену в будинку, і він жартома хотів їх трохи налякати, удав, ніби хоче відняти мапу й сам відкопати скарб. Адже комісар сам бачив ту мапу й знає, що це правда. Діти не збрехали, він цілився в них з револьвера, але ж револьвер не був наладований, добродію комісаре!

Комісар поцікавився, де ж той револьвер.

Еге ж, чоловік теж хотів би знати, бо то був добрий револьвер, він його дістав у спадок від батька. Але один із тих хлопчаків викинув револьвер у вікно — аж смішно, як поважно поставились діти до його жарту, — й опісля він уже не бачив револьвера. Якийсь інший паскудник узяв зброю, може, той самий, що порізав у машині шини.

Комісар похитав головою:

— Брехати ви вмієте, юначе. Та не забувайте про одне: Єва-Лотта Лісандер запевняє, що ви та сама особа, яку вона зустріла в Преріях через кілька хвилин по тому, як убито Ґрена.

Юнак зневажливо засміявся й сказав:

— Тоді дуже дивно, що вона балакала зі мною, наче ми найкращі приятелі, розповіла про мапу й про своїх друзів — про все. Чи, може, вона любить розмовляти з убивцями?

Комісар трохи помовчав, а тоді озвався:

— Ваша служниця сказала нам, що ви поголили вуса. Другого дня після вбивства. Як так вийшло?

Юнак кивнув на комісарове поголене обличчя:

— А хіба ви ніколи не запускали собі вусів?