Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Робінзон Крузо 📚 - Українською

Читати книгу - "Робінзон Крузо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Робінзон Крузо" автора Даніель Дефо. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:
ще цілих два тижні ми витратили на те, щоб помаленьку, дюйм за дюймом допхати суденце до берега та спустити на воду.

Аж ось нарешті пірога гойдається на хвилях — величезна, що в неї вмістилося б і двадцятеро людей. Ми швиденько залізли всередину. Дивно було дивитися, як легко управляється П'ятниця з таким здоровезним човном. Він і направляв його, і розвертав, і підгрібав веслами. — На цій пірозі, — запитав я його, — ти згоден плисти на велику землю?

— Так! Ми допливемо до берега, навіть коли великий вітер.

Проте я мав на думці дещо, про що П'ятниця не здогадувався, — я збирався пошити вітрила й поставити щоглу, а ще обов'язково зробити якір. Зі щоглою не виникло жодних проблем — я вирубав високий стрункий кедр, яких на острові росло чимало, а потім показав П'ятниці, як обчухрати гілля й витесати рівненьку щоглу. Але над вітрилом довелося попріти. У мене ще зоставалися старі вітрила, радше якесь шмаття, але вони пролежали двадцять шість років! Я беріг їх, як зіницю ока, навіть не сподіваючись, що колись зможу-таки використати за призначенням. Але спливло чимало часу, і більшість із них зовсім розлізлася. Однак мені вдалося вибрати два шматки парусини, які мали пристойний вигляд, і саме з них я почав шити вітрило. Можете уявити криві стібки і мої поколоті пальці! Та зрештою неоковирне трикутне вітрило було готове, і внизу я приладнав бон, а згори — маленький шпринтов, — я намагався відтворити вітрило з того баркаса, на якому втік із Салеха.

Майже два місяці пішло на те, щоб пошити і приладнати вітрило. Крім нього, я встановив на човні стерно. Я, звісна річ, мало розумівся на кораблях, але знав, наскільки важливими є вітрила і стерно, тому працював як навіжений. Гадаю, на стерно та вітрила я витратив більше сил, ніж на цілий човен.

Коли ми нарешті закінчили роботу й зітхнули з полегшенням, я почав учити П'ятницю всього, що сам знав із навігації. Він дуже добре умів веслувати на каное, але гадки не мав, як обходитися з вітрилом. Його ошелешило видовище човна на воді, під піднятим вітрилом, коли найменший його рух цілковито змінює курс судна. Першої миті він застиг як уритий, та помаленьку, помаленьку призвичаївся до нових знарядь і за деякий час зробився справжнісіньким матросом. Тільки з компасом він так і не розібрався. З іншого боку, погода стояла ясна та безхмарна, на цих широтах нечасто над морем висіли тумани, тож із компаса нам і не буде великого зиску — вдень ми зможемо орієнтуватися на берег, а вночі — на зорі. Хіба що в сезон дощів тут вельми потрібен компас, але хто ж наважиться випливати в море у сезон дощів?

Прийшов двадцять сьомий рік мого ув'язнення на острові, хоча останні три роки, зважаючи на товариство П'ятниці, не варто вважати ув'язненням, адже життя моє невпізнанно змінилося. Я відсвяткував річницю прибуття на острів, як завжди, повний вдячності до Господа за його милість, але сьогодні моя подяка була ще щирішою — я мав нагоду упевнитися, що небеса не залишили мене напризволяще, тож є надія на визволення. А я ж бо у глибині душі мав певність, що воно не за горами, не мине й року, як я буду на свободі. Я продовжував поратися по господарству — копав, садив, огороджував, як зазвичай. Зібрав і посушив родзинки — ні в чому не порушував порядку.

Сезон дощів був у розпалі, і я здебільшого гайнував час удома. Ми з П'ятницею добре заховали човен, відвівши його вгору по лиману, а там П'ятниця розкопав невеличкий док, якраз такий, щоб помістилася пірога, і ми припнули судно там. Під час відпливу, коли вода відступила з доку, ми швидко збудували дамбу — тепер човен стояв на сухому. Щоб його не заливали дощі, ми добре накрили його хмизом. Треба було дочекатися грудня — і вирушати у подорож.

Дощі нарешті припинились, і я почав день у день готуватися до мандрівки. По-перше, треба було запастися харчами. А там уже, може, тижні за два, ми відкриємо дамбу і спустимо човен на воду! Одного ранку я саме готував запаси провізії. Я гукнув П'ятницю і попрохав його прогулятися на узбережжя — чи не знайде він черепахи. Зазвичай ми ловили одну черепаху на тиждень, а потім ласували і яйцями, і м'ясом. Не минуло й години, як я побачив — мій приятель летить назад. Він перемахнув через паркан і звалився, мов його не тримали ноги, та, перш ніж я вимовив і слово, заволав:

— Пане! О пане! Біда! Погано!

— Що скоїлося, П'ятнице?

— Там, там! Один, два, три каное! Один, два, три!

З того, як він жестикулював, мені здалося, що на березі причалили принаймні шість каное, проте зрештою я пересвідчився, що їх усе-таки тільки три.

— П'ятнице, — спробував я його заспокоїти, — тільки не лякайся.

Однак сердешний хлопець трусився, як заєць, і йому ввижалося, що каное припливли саме по нього і людожери впіймають його, порубають і з'їдять. Я вже й не знав, як його розраджувати. Знов почав його втихомирювати і запевнив, що коли людожери їстимуть його, то очевидячки з'їдять і мене.

— Мені також загрожує небезпека, — мовив я. — Тому слід подбати про захист. Треба битися. Ти ж умієш битися, П'ятнице?

— Я стріляю, — відповів він, — але їх дуже багато.

— То й нехай — наші рушниці як не переб'ють усіх до ноги, то добряче перелякають.

Тоді я запитав П'ятницю, чи він згоден битися разом зі мною і виконувати всі мої накази.

— Я помру, — мовив він, — коли пан наказати: помри!

Отож я сходив до комори, приніс рому і дав йому ковтнути — я був таким ощадливим пияком, що у мене зоставалося ще повно рому. Я теж випив, а потім наказав П'ятниці набити великим дробом дві рушниці, з якими ми не розлучалися. Собі ж узяв чотири мушкети, у кожен набив по дві великі кулі й по п'ять маленьких. Два пістолі я також зарядив кулями.

Велику шаблю я, як завше, привісив на боці без піхв, а П'ятниця отримав сікач. Отак ми озброїлися, я прихопив підзорну трубу і рушив на верхівку пагорба — глянути, що ж там відбувається. Дуже швидко у підзорну трубу я нарахував двадцять одного дикуна, трьох полонених і три каное. Знову ми захопили початок бенкету на людських кістках! Варварський звичай! Але тут я помітив, що висадилися людожери не там, звідки колись утікав П'ятниця, а ближче до лиману, де

1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"