Читати книгу - "Вона"

року тому, але зараз зявилось в уяві ніби було лише вчора. Вона як завжди шукала відьму, яка б мала передати їй артефакт для того, щоб вбити тутешню валькірію. Вона знайшла її дім. Хвіртка у двір були відкриті, тому Марі увійшла у двір і прослідувала до будинку. Вона підійшла до вхідних дверей. Хотіла постукати, але раптом почула якісь крики з будинку, тому вона швидко приготувалась, тихо прочинила двері і попрямувала у бік, звідки лунали голоси. Та, наближаючись до кімнати, вона чітко розрізнила два голоси: то сперечався чоловік з жінкою. Вона погано чула про що мова, але коли трохи розслабилась, то збагнула, що загрози для життя немає. Марі вже опинилась у дверях, коли жінка, що стояла за столом, впершись у нього руками, заговорила, всім своїм виглядом демонструючи неприязнь до свого гостя.

— Я не хочу мати ніяких справ із тобою!!!

— Катерино, це може бути вигідно для нас обидвох, — чоловік хитро посміхнувся.

Чоловік був дуже високий на зріст, широкі плечі, сильне спортивне тіло, він був значно старший за Марі, але молодший за ту жінку, яку він назвав Катериною. Він мав гарну зовнішність, наскільки в цей момент могла розгледіти Марі. Раптом Марі зрозуміла, що вже його десь бачила. Це точно був він. Декілька тижнів тому, вона бачила його, ВОНА Б НЕ СПЛУТАЛА. Марі їхала в поїзді, а він сидів за декілька сидінь далі обличчям до неї. У Марі ніби щось стиснулось всередині, і вона дуже розхвилювалась, а серце шалено закалатало. Адже вона згадала, як він на неї дивився. Усю дорогу він не зводив з неї очей. Марі тоді це дуже лестило, адже він був надзвичайно гарний. І що найважливіше, було щось у його погляді таке… ніби він бачив Марі наскрізь. Бачив хто вона така. Він так до неї і не наблизився, а Марі зійшла з поїзда. Проте всі наступні дні вона весь час його згадувала. А раптом він такий як і вона? Чи зустрінуться вони ще колись? І ось він з невідомих обставин теж тут.

— З ТОБОЮ… — жінка з неочікуваності відсахнулась від столу. Вона побачила Марі.

— ЕЕЕ. Вибачте. Я почула крики, подумала, можливо, щось сталось. Мене звуть Марі. Я мала до вас зайти, — але раптом дівчина побачила, що на неї пильно дивиться той чоловік. Він зухвало розглядав її так, як і того разу. — Я зачекаю на дворі, — Марі вже хотіла була йти…

— Ні, стривай. Цей чоловік вже йде, — жінка рішуче поглянула на чоловіка, усім своїм виглядом показуючи, що розмова завершена.

— Ну, що ж добре), — чоловік здавалося не надто засмутився. Він не попрощався з Катериною але пройшов так близько від Марі, що їй на мить здалось, що він призупинився біля неї і вдихнув її запах.

— Привіт, красуне)! — він посміхнувся і легенько торкнувся її підборіддя.

Марі пам’ятає, як вона вийшла від Катерини. А в голові весь час були думки про того чоловіка, і вона не могла позбутися тих нав’язливих думок. Катерина розповіла, що у їхньому містечку є будинок, з якого нещодавно виїхали, тому вона могла там переночувати. Марі дочекалась доки на вулиці не стало людей. Вона швидко наблизилась до будинку, як раптом почула знайомий голос за спиною.

— Що така прекрасна особа робить тут в таку пізню годину? — він підійшов до Марі. — Можливо, я можу чимось зарадити? — хитро посміхнувшись запитав чоловік.

— Ні,— Марі хотіла обійти його, але він стояв уже надто близько.

— Така молода і красива, я ще не бачив таких борців, — він нахилився над Марі і тепер він майже торкався її.

— Що?… — Марі була вражена, що він знає хто вона. Вона хотіла піти, але ноги її не слухались як зрештою і все тіло. Такий він був гарний і їй так хотілось його торкнутись.

— Звідки ви знаєте?… — Марі на мить завагалась, чи варто їй питати, але все ж наважилась. — Ви теж борець?

— Ахахаха, ні). Я ще тоді в поїзді зрозумів, що ти особлива). Така сила волі, така краса та ще й в борці. Будь — хто хотів би бути з тобою. Ти, що вже хочеш іти? Ні, дівчинко))). Як я можу тебе відпустити! А ти ще сильніша ніж я думав). — він знову лукаво усміхнувся Марі.

— Мені потрібно йти, — але Марі не зрушила з місця.

Марі розуміла, що це якісь чари, але як би вона не намагалась, нічого вдіяти не могла. Вона розуміла, що тут небезпечно, проте всі її думки ніби заволочило туманом, усе, про що варто було думати, кудись зникало, вона хотіла лише одного… Його.

— А чи поцілує мене борець на прощання? — він потягнувся до вуст Марі.

— Ні… — Марі хотіла ухилитись, але не могла, головою вона розуміла, що діється, щось неправильне, але тіло, емоції були не підвладні їй, вона вже собі не належала.

Марі прокинулась серед ночі в тому будинку. За якусь мить вона зрозуміла де вона і що відбулось. Він уже одягався. Марі пам’ятала все крізь сон. Вона була розчавлена, їй хотілося підхопитись і втекти чи підскочити і вчинити напад на нього. Та вона просто сиділа на ліжку і натягувала на себе ковдру. Вона озиралась навкруги, шукаючи хоч якогось прихистку.

— Ой, дівчинко, тобі ж сподобалось))), — єхидна посмішка на його обличчі просто вразила Марі. — Така красива і така безневинна. Для борців це рідкість. Я вже казав це, так? Та дарма, а що ж як це правда))), — він одягався і навіть не дивився на Марі. — Ой, крихітко, забув представитись. Мене звуть Влад, — він схилився над ліжком, торкаючить кінчиками пальців підборіддя Марі.

— Хто ти??? — Марі відкинула руку Влада всім своїм виглядом намагалась показати свою відразу до нього. Це все, на що вона спромоглась у цю мить, і її це просто вбивало.

— Ооо, крихітко, ти не знаєш, хто я??? Ти ж борець! Поганенько тебе готували. Тсс, цить… — він знову самовдоволено посміхнувся до неї.

— Хто ти!? — Марі не могла тримати себе в руках. Зараз вона