Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Стежкою легенд 📚 - Українською

Читати книгу - "Стежкою легенд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стежкою легенд" автора Ігор Іванович Якимушкін. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 78
Перейти на сторінку:

Та ба! Діти-вовки зовсім не такі прекрасні і дужі, як Мауглі або Тарзан, романтичні ДИКУНИ З розумом людини і інстинктами звіра. Це надто жалюгідні істоти, далекі від ідеалів тарзаністів, які оспівують втечу з порочного суспільства в звірине середовище. Бідолашні діти, на долю яких випало це сумне безталання: вони не набули первісної сили й енергії, втративши кращі людські якості.


КРОКОДИЛЯЧІ СЛЬОЗИ

Давні легенди розповідають, що крокодил проливає гіркі сльози, оплакуючи бідолашну жертву, яку ж сам і ковтає. «А егда імать человека ясті, тогда плачет і ридаєт, а ясті не перестает». Вислів «крокодилячі сльози» давно став загальним. Так говорять про лицемірну людину, яка вдавано уболіває за товариша, заподіявши йому лихо. Що ж до крокодила, то заведено вважати, ніби ніяких сліз він зовсім не проливає. Це, мовляв, міф, поетична вигадка.

Нещодавно шведські вчені Рагнар Фанге і Кнут Шмідт-Нільсон вирішили все-таки перевірити, чи плачуть крокодили.

І що ж виявилось?

А виявилось, що крокодили насправді проливають рясні сльози. Та не з жалощів, звичайно: від надміру не почуттів, а… солей.»

Нирки плазунів — недосконалий інструмент. Тому для вилучення з організму надміру солей у рептилій розвинулися особливі залози, що допомагають ниркам. Залози, які виділяють розчини солей, розміщені біля самих очей крокодила. Коли вони працюють на повну силу, здається, ніби лютий хижак плаче гіркими слізьми.

Бразільські індіяни розповідають, що й морські черепахи, виходячи на суходіл, гірко плачуть, жалкуючи за покинутою батьківщиною.

Фанге і Шмідт-Нільсон дослідили й черепах. Знайшли в них такі самі, як у крокодилів, слізні залози, що виділяють надмір солей. Солеві залози мають і морські змії та морські ящірки — ігуани.

Людина не може без шкоди для організму довго пити морську воду [58]. А морські рептилії її п'ють. Споживають морську воду, й чайки, альбатроси, буревісники. Колись багато вчених заперечували спостереження моряків: морські птахи, говорили вони, не ковтають солону воду, а лише набирають її у дзьоб і потім випльовують. Полощуть, так би мовити, рота.

Вирішили перевірити це на досліді. З'ясувалося, що птахи справді п'ють морську воду. Анатоми знайшли у них біля очей солевивідні залози — своєрідні «слізні нирки». Зайву сіль із організму зони видаляють навіть швидше, ніж справжні нирки.

Зрозуміло, маючи такий продуктивний «перегінний апарат», чайки, баклани, альбатроси, буревісники й пелікани можуть без усякої шкоди пити морську воду. Слізний «сепаратор» очистить її від солей, тканини організму одержать прісну воду.

Сольові залози у тварин, які мають їх, побудовані майже однаково. Це клубок найдрібніших рурочок, обплетених кровоносними судинами. Рурочки забирають сіль із крові і переганяють її в центральний канал залози. Звідти сольовий-розчин краплями витікає назовні: у крокодилів і черепах крізь отвори біля очей, у птахів, як правило, крізь ніздрі. У пелікана на дзьобі є навіть подовжені борозенки. По них, як по каналах, стікають до кінчика дзьоба солоні «сльози»..

Ще цікавіше пристосування виявлено у буревісника. Зоологів дивувала будова його ніздрів: вони оснащені рурочками, які на зразок спарених рушничних стволів лежать на спинці дзьоба. «Жерла» спрямовані вперед.

Дивну форму цих ніздрів пояснювали по-різному. Але виявилося, що ніздрі-рурки схожі на двоствольний пістолет не тільки за формою, а й по суті: вони «стріляють» солоними краплями, які виділяє слізна залоза. Годинами ширяючи над хвилями, буревісник рідко спускається на воду. В польоті зустрічний потік повітря дуже утруднює виділення із ніздрів насиченої сіллю рідини. Тому природа потурбувалася про «водяного пістолета» для буревісника: із трубчастих ніздрів з силою, що переборює опір вітру, вибризкуються «сльози».

Розгадка таємниці крокодилячих сліз — одне з відкриттів фізіологічної науки останніх років.


«ПТАШИНЕ МОЛОКО»

Давно вже «пташине молоко» стало символом неможливого. «Чи не подати тобі пташиного молока?» — кажуть людині, яка надто багато хоче.

Одначе тепер, після досліджень, здійснених орнітологами, слід уживати цей вислів з певною обережністю. Багато різних дивовиж у природі. Є серед них і «пташине молоко».

І по нього не треба далеко йти. Подивіться, чим годують голуби своїх пташат — «пташиним молоком».

Новонароджені пташенята обходяться без сосок: встромляють свої довгі дзьоби в горло дорослого голуба і одержують порцію «пташиного молока».


У молодих голубів незвично довгі дзьоби. Це свого роду «соски» — з їх допомогою пташенята добувають зобне молоко з горлянок батьків.


Незадовго до вилуплення пташенят у волі голубів-батьків утворюється біла кашоподібна речовина. Її називають «воловим», або пташиним, молоком. У волі домашніх голубів «молоко» виділяється вісімнадцять днів, потім пташенята переходять на іншу дієту. У диких голубів «молочний період» триваліший.

Імператорські пінгвіни також вигодовують своїх пташенят кашоподібною речовиною, яка виробляється в них у стінках стравоходу і шлунка. Ці дивні пінгвіни виводять пташенят не весною, а в розпалі антарктичної зими. Лютують снігові бурани. Мороз обпалює, як вогонь: ще б пак — мінус 80 градусів! А пінгвіну сидять на яйцях. Вірніше — стоять: єдине своє яйце тримають на лапах, прикривши його зверху, як пуховою ковдрою, складкою шкіри на череві. Адже ж покласти його нікуди: навколо сніг.

У травні самки пінгвінів, відклавши по одному яйцю, віддають його під опіку самцям. Дзьобом самка обережно перекочує знесене яйце із своїх лап на самцеві лапи.

1 ... 56 57 58 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стежкою легенд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стежкою легенд"