Читати книгу - "Порожня труна"

Фандор і Жюв ламали голову над цією тяжкою моральною проблемою, яку мали розв'язати, коли їхню дружню бесіду урвав несподіваний візит. Біля Жюва зненацька постав Жан, його давній служник, що підходив нечутно, як тінь, і був наділений даром так вести господарство, що ніхто й не помічав його присутності.

— Вас хоче бачити одна пані, і я пустив її до салону, — повідомив він.

— Мої вітання! — шепнув Фандор на вухо Жюву.

Жюв стенув плечима.

— А як її звати? — спитав він у служника.

— Даруйте, — шанобливо вклонився Жан, — але пані не схотіла назватися… Я не наполягав…

— Мабуть, ота загадкова незнайомка, — пожартував Фандор, — через яку ви утнули стільки дурниць. Жюве, не крийтеся: якщо я зайвий, то так і скажіть. Може, вам замовити квіти? Чи нехай принесуть зо дві пляшки портвейну?

Жюв підхопився, схопив Фандора за плечі й заторсав:

— Клятий глузливцю, вмовкни! Адже знаєш, що я понад усі підозри. Ти зовсім не зайвий, тож лишайся, я навіть дозволю тобі палити. Піду гляну, хто там нагодився до мене.

— Ідіть, ідіть, любий друже… Розумний зранку в сімох місцях рибалить… Ви маєте повне право хоч раз на добу забути про здоров'я.

Та Жюв уже не слухав Фандора: мало не щокроку здвигаючи плечима, він підійшов до салону й узявся за дверну ручку.

Ввійшовши, Жюв повернув вмикач, і кімнату затопило яскраве електричне світло, сильну й несподівану дію якого на відвідувачів інспектор вже давно розрахував. Жюв гадав, що цим спантеличить відвідувача, і воно може прислужитися, коли до нього прийде хтось загримований або вдатний розігрувати всілякі почуття. Проте цього разу витрати на електрику не окупились. Яскраве світло вихопило з глибини кімнати жіночку, що сиділа у великому фотелі, — ніби й гарненьку, хоча її обличчя ховала густа вуаль, а шию й тіло — хутряне манто.

— З ким маю честь розмовляти? — чемно вклонився Жюв.

Жіночка підвелася й невимушено простягла інспекторові руку. Він примітив, що вузенька рука в білій рукавичці ледь тремтить.

— Ви справді пан Жюв? — дзвінким голосочком спитала жінка.

— Так, пані, — потвердив Жюв. — Але з ким, — повторив він, — маю честь розмовляти?

Жінка, порухом руки заспокоївши інспектора, назвала себе:

— Я, добродію, пані Амелі Дроп, дружина хірурга Поля Дропа, якого ви добре знаєте.

Атож, почувши ім'я незнайомки, Жюв на мить сторопів. Готовий до несподіваних відвідин, які часом траплялись, він аж ніяк не сподівався появи пані Дроп. Чого хоче ця жінка? У чому хоче признатися? Інспектор придивлявся до відвідувачки, усвідомивши, що познайомився з коханкою Себастяна Перрона й дружиною Поля Дропа. Та попри недовірливу сторожкість, уклонився їй на диво люб'язно.

— Пані, я до ваших послуг, — мовив інспектор. — Ваш чоловік Поль Дроп зробив мені стільки доброго і так віддано опікується дорогою для мене хворою, що я щасливий хоч чимось прислужитися його дружині.

Жюв говорив обачливо, бо не знав, з чим прийшла Амелі. І трохи зніяковів, побачивши, що вона всміхається.

Амелі, кумедно скривившись і махнувши рукою, застерегла його:

— Ой, шановний добродію, не поспішайте, щоб не жалкувати… Дякую за ваші добрі слова, проте не зважатиму на них. Я ж бо знаю, що вам відомо про мої стосунки з чоловіком. Знаю, що Поль розповів вам про наше таємне розлучення. Зрештою, знаю, що вам сказали й про те, що я була коханкою Себастяна Перрона.

«Ти ба, — думав Жюв, — ця жіночка розставляє всі крапки над «і»… Якого біса їй треба?» Проте мовчав, бо й не мав чого казати, тільки чемно вклонився:

— Я вас слухаю, пані.

Амелі відразу перемінилася. Вона зблідла і, як примітив Жюв, майже втратила свою впевненість. Помовчавши хвилю, жінка озвалася:

— Пане Жюв, я прийшла до вас за порадою. Я, звісно, знаю, що ви приятель мого чоловіка, знаю, що мій коханець доручив вам захищати його інтереси. І нарешті, — за що я вам щиро вдячна, знаю: ви шукаєте мого сина… Тому й звернулася до вас.

Молода жінка говорила з непідробним хвилюванням. Її відвертість та щирість викликали симпатію і співчуття. Жюву стало шкода її.

— Пані, кажіть про все відверто, і я відповім тим же. Ви спонукаєте до щирості, і я перепрошую за свою нечемність. Ви хочете мені звіритись, і я теж вам признаюсь… Я певен, що можу покластись на вашу скромність… Атож, ваш чоловік і ваш коханець, кожен окремо, справді доручили мені розшукати малого Убера… Я, признаюся, дещо вагався між почуттям приязні, яке відчуваю до вашого чоловіка Поля Дропа, і дружнім почуттям до Себастяна Перрона, якого ви любите. Я зворушений, що попри це ви таки звернулися до мене. Перш ніж запевнити вас у цілковитій відданості, хочу розвіяти ваші сумніви. Насамперед я прагну бути безстороннім і справедливим. Я ще не знаю, хто — ваш чоловік чи коханець — порушив закон, але якщо ви вважаєте мене чесним, благаю не просити про милосердя до котрогось із них…

Жюв плутався у словах, проте наміри його були щирі; слухаючи те белькотіння, Амелі сумно всміхнулася.

— Ви боїтеся, що я проситиму за свого коханця чи чоловіка?

— Пані, це одне й те саме.

Жінка рвучко підвелася. Немов сердячись, вона швидко стягнула рукавички, певно, сама того не помічаючи.

— Пане Жюв, — виголосила вона, — ви страшенно помиляєтесь, гадаючи, чого я сюди прийшла. — І хрипко, страдницьки, ледве тамуючи ридання, пояснила: — Перед вами, добродію, не жінка, а мати. І я не проситиму зласкавитися над чоловіком, змилуватися над коханцем. Я їх обох, здається, однаково ненавиджу. Обидва вони мені осоружні. Ет!.. Запевняю, я прийшла не заради них, а задля своєї дитини: знайдіть мені її!

«Вона каже правду, —