Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Високий Мисливець 📚 - Українською

Читати книгу - "Високий Мисливець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Високий Мисливець" автора Альберто Войтєх Фріч. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:
і почав помалу повертати стерно, скеровуючи човна до парагвайського берега нібито для того, щоб поставити його під сприятливіший вітер.

Та швидкість його човна і канонерки була надто нерівна: патрульне судно наздогнало Караї, ледве він дістався до середини річки, по якій проходив державний кордон Правда, цього теж було досить, щоб представники властей, які були на борту військового катера, запопадливо не втручалися в приватні конфлікти. Але, допитуючи, мисливця могли затримати, а тим часом надійшов би Мальгейросів катер.

Канонерка швидко наближалася, але з правого боку. Це вже було доброю ознакою для Караї, бо свідчило, що його не збираються відрізати від парагвайського берега. Коли ніс канонерки порівнявся з носом човна, військове судно сповільнило хід і попливло так близько, що стало добре видно команду, яка висипала на палубу. Навіть механік визирнув від своїх котлів. Проте мисливець не встиг роздивитися, чи с серед людей в уніформі хтось із його знайомих, і тому лише вітально помахав рукою. У відповідь пролунав знайомий голос:

— Como esta dotor? Як справи, докторе?

— Чудово! Хто мене кличе?

— Я лейтенант Хоао Сальгадо Гвімараес, і зі мною ще один ваш друг — Хосе де Са Еарп, комендант фортеці Куїмбра. Куди ви пливете, Караї Пуку?

— До гирла Набілеке.

— І тільки?

— Нам по дорозі лише до гирла. Далі я навряд чи зможу тішитися вашим приємним товариством, — промовив Високий Мисливець з підкресленою чемністю, властивою бразільцям, хоч, звичайно, конвой не міг викликати у нього почуття приємності.

— А що це у вас так дбайливо прикрито парусиною?

Мисливець, усміхнувшись, відповів, розуміючи, що на карту поставлено все:

— Звісно, контрабанда! Що ж іще я міг везти з Парагваю в Бразілію? Хочете глянути, що у мене в човні?

— Сподіваюсь, ви не везете індіанцям горілки? — запитав комендант. Цього суворого офіцера давно вже цікавила доля кадувеїв. Хоч сам він ніколи не зустрічався з ними, проте як справжній воїн не міг не шанувати їхнього воєнного мистецтва. А він як ніхто мав можливість оцінити його, бо сам командував фортецею, яку колись зуміли взяти індіанці.

— Чи досить вам мого слова честі, коменданте?

— Цілком. До іншої контрабанди мені нема діла, хай її перевіряє митний катер. Може, вам допомогти? Ми візьмемо ваш човен на буксир, а ви могли б піднятись до нас на палубу, поки допливемо до гирла Набілеке.

Це була дуже спокуслива пропозиція. Навіть якби не вщух вітер, то й тоді для того, щоб за допомогою вітрила й весел дійти до гирла Набілеке, потрібно щонайменше дві години. Та з усього було видно, що вітер стихне, тільки-но сонце підніметься вище, а це означало, що доведеться добряче веслувати аж до вечора.

І все ж таки Караї не був певен, що йому варто приймати цю пропозицію, яка могла мати небажані наслідки. Та не встиг він дійти до остаточного висновку, як на човен упав канат з гаком на кінці. Його кинули з носа канонерки так влучно, що гак зачепився за основу щогли. Не лишалося нічого іншого, як опустити вітрило і закріпити стерно так, щоб між обома суднами весь час була однакова відстань.

У відповідь на запрошення піднятись на палубу канонерки мисливець ґречно подякував:

— Краще я залишуся біля стерна. Мені не хотілося б, щоб вантаж намок, а розмовлятимемо ми й так.

— А що у вас може намокнути?

— Я везу і борошно, і кілька мішечків солі, а їм вода може наробити шкоди, — сказав він, не погрішивши проти правди. Проте військові добре відчули прихований зміст його слів, бо розуміюче посміхнулися.

— Чого до вас присікався той тюлень на пенсії Лазаро Аранда, який водить Мальгейросів катер «Лейтенант Герреро»? Він завзято подавав вам сигнал «стоп» і лаявся, мов терутеру [63], коли пацюк краде яйця у нього з гнізда. Ви напевно чули його гудки.

— Авжеж чув, але вони мене не обходили, хоч і діяли на нерви. Якби ви не нагодились, мені довелося б стрельнути в сирену, щоб не надокучала.

— А ви б могли влучити?

— Може, не з першого пострілу. Ви ж знаєте, я сухопутне створіння, на річці почуваюсь непевно і, можливо, не вгадав би одразу точну відстань. Не те, що ваші матроси. Канат з гаком кинули незгірше, ніж пастух ласо або болеадору. Першим пострілом я збирався попередити їх, щоб вони сховали голови. Ви знаєте, що я шаную людей, і мені зовсім не хотілося б продірявити старого Аранду. Він не казав вам, чому його так кортить побалакати зі мною?

— Щось казав, але його «Герреро» так гуркоче, що нічого не можна було розібрати Мовляв, у вас забагато боєприпасів, одній людині не треба стільки.

— Але ж я їду у джунглі надовго, і зайвий патрон мені, звісно, не завадить.

— Добре буде, якщо ви поквапитеся, — втрутився до розмови лейтенант. — У фазенді в Мальгейроса повно озброєних людей, а він просить ще й допомоги військом. Коли ми там вантажили дрова на катер, старий казав, що боїться нападу. Якісь негідники начебто нацькували на нього диких індіанців, загрожують йому і крадуть худобу. Я бачу, що ви їдете до кордону індіанської землі. Якщо побачите когось із тих дикунів, порадьте їм облагодити все до того, як нас пошлють проти них. Банк має велику силу і тремтить за кожну вкрадену голову худоби. Невже ті індіанці й справді такі злодії?

— А то як для кого. Банк справді вважає їх злодіями, бо судить за своїм звичаєм. Не маю сумніву, що там сидять дуже побожні люди. Але ви пам'ятаєте старе прислів'я: Quen roba un ladron?..

— Tem cen anos de perdon, — пролунала відповідь під дружній сміх усієї команди. — Скажіть, сеньйоре Караї, чи не зустрічали ви десь у джунглях професора Москітінго? Він був увесь напакований рекомендаційними листами, які йому дав також банк. Що він там робить?

— Хотів поглянути крізь збільшувальне скельце на ягуара. А

1 ... 56 57 58 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Високий Мисливець"