Читати книгу - "Шалені шахи"

— Так, так! До шляхтича і до твого одновірця[58], — не втримався від їдкого зауваження княжич Януш.

— Вгамуй свій запал, сину мій, прибережи сили для бою й не марнуй їх на порожні слова, — набурмосившись, відповів розсерджений магнат.

Тим часом стало достеменно відомо, що бунтівники рухаються в напрямку Острополя. Тепер прямого зіткнення було не уникнути.

Місце для майбутньої битви обрав особисто полковник Криштоф Косинський. Підготувався до бою з максимальною старанністю й передбачливістю: перед табором, оточеним подвійним кільцем возів, були розставлені п'ять загонів піхотинців, озброєних переважно списами, на флангах розмістилися два загони вершників. Попервах передбачалося також, що невеликі маневрені загони під прикриттям піхоти обстрілюватимуть супротивника з луків, рушниць і гармат.

Взяти Остропольський замок одним рішучим кидком повстанцям не вдалося, але особливого значення це не мало, бо на думку Криштофа Косинського, фортеця у майбутній битві лише відіграватиме роль ласої принади для шляхти. Задум бунтівного полковника полягав зовсім в іншому.

Розвідники повідомили, що кінний авангард під особистим командуванням княжича Януша Острозького відірвався від основного шляхетсько–магнатського війська й продовжує наступ самотужки. Тому пан Косинский вирішив скористатися помилкою високошляхетного мерзотника, якого вважав винуватцем усіх своїх лих, що сталися з ним за останній рік. Полковник лише потирав задоволено руки, бурмочучи собі у вуса:

— От і добре, от і прекрасно! Обскубаємо цим гусенятам крильця[59].

Він додатково розпорядився зосередити всю артилерію (двадцять шість гармат і важкі фортечні рушниці) у непримітній кривій балці, до того ж занесеній снігом. Звідси укріплений козацький табір було видно, як на долоні. Ватажок повстанців був упевнений, що коли кінні шляхтичі потраплять у настільки хитрі «кліщі», їм усім буде непереливки.

Але все сталося навіть набагато краще, ніж припускали бунтівники! Ледь пластуни доповіли про безпосереднє наближення тисячі вершників, Криштоф Косинський розпорядився почати масовий обстріл фортеці запалювальними стрілами й смоляними бомбами, запущеними з кількох пересувних требушетів[60]. Ні–ні, він в жодному разі не розраховував на негайну капітуляцію замку! Вогняна атака всього лише мала налякати й відволікти увагу супротивника від справжнього задуму.

Невдовзі усе сталося, як і гадалося: після інтенсивного «смоляного» бомбардування фортечні будівлі зайнялися, і стовпи густого чорного диму миттєво заволокли прозору блакить січневого неба... Побачивши здалеку дим, Януш Острозький вирішив, що становище обложеного замку кепське. Миттю забувши як усі батьківські настанови, так і тактичні козацькі виверти, княжич вдарив усіма своїми силами в самісінький центр позиції бунтівників.

Однак потужний лобовий наскок кавалерії ні до чого доброго не призвів. Хоча перші ряди повстанської піхоти були зім'яті й пошатковані на капусту, однак інші козацькі підрозділи встигли зникнути за зовнішнім кільцем зчеплених між собою возів. Два бічні загони просто відступили назад, з–за них вискочила нечисленна (менше трьох сотень), але маневрена козацька кавалерія.

Поки тисяча вершників Януша Острозького безуспішно проривала зовнішнє кільце табору бунтівників й сяк–так рубалася з кінними козаками Косинського, піхотинці–списівники під прикриттям зчеплених возів просочилися на фланги. Після цього піші групи прийшли на допомогу кавалерії. Насамкінець, у бій вступили лучники повстанців, і на загін княжича зненацька обрушився град стріл...

Таким чином, кінна шляхта опинилася у «кліщах»: пробитися через зовнішнє коло повстанських возів не уявлялося можливим, а відступати з–під стін палаючого Острополя ніхто не збирався — бо не дозволяла шляхетська честь! Кривава толока в цій безнадійній позиції тривала близько півтори години, причому явної переваги не мала жодна зі сторін. І лише тоді в тил виснаженій, стомленій магнатській кінноті з непримітної, занесеної снігом балки дружно вдарили гармати й важкі фортечні рушниці...

Це вже було занадто! Зметикувавши, що не більше, ніж за півгодини його загін буде перемолото вщент, Януш Острозький наказав відступати. І хоча магнатська кіннота відходила організовано, втрати були величезними. У підсумку княжич навіть не наважився переслідувати клятих заколотників, очікуючи з їхнього боку чергового підступу. Тому ближче до вечора повстанці спокійно розчепили подвійне кільце возів, знялися з місця й неквапом рушили з–під стін Острополя на північний схід.

— От бачиш, Януше, попереджав я тебе: вгамуй свій запал і прибережи сили для справжнього бою, а не для пустопорожніх балачок! Зрозумій, нарешті, що ми зіштовхнулися з розумним, досвідченим і розважливим ворогом, який гостро ненавидить нас, а не з чередою безмозких баранів.

Приблизно в таких виразах вилаяв сина Костянтин Василь, довідавшись про подробиці провальної сутички. Справді, це ж треба — така ганьба!!! Вбитими й пораненими під стінами Острополя було втрачено більше половини людей Януша Острозького! А це ж був справжній цвіт всієї магнатської кінноти!..

— Коли я побачив дим, то подумав... — намагався виправдатись княжич.

— Про інше варто було подумати, зовсім про інше!!! В ході битви не можна піддаватися емоціям. Ти хоча б один–єдиний гарматний постріл чув, наблизившись до бунтівників?!

— Ні, але...

— Ото подумав би краще, куди вони свої гармати поділи?! Думай, синку, перш ніж у пастку сунутися!..

Пан Януш вийшов від батька морально розчавленим і спустошеним, пригнічено похнюпившись й подумки проклинаючи повстанців. Тепер він тільки й думав про те, як при нагоді помститься підлому Криштофу Косинському за нинішнє приниження.

Наступного (і