Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Педро неначе підмінили. Він не тільки безвідмовно виконував будь-які накази капітана й Адальберто, але й сам напрошувався на найтяжчі роботи. Змінив тактику і Гуго. Став до огиди ввічливим і люб'язним з усіма, аж до найзатурканішого матроса.

Цілі дні Гуго проводив у себе. Часом з його каюти долітав пронизливий скрегіт, брязкіт, шипіння; з-під дверей клубочився їдкий смердючий дим. Важким туманом розпливався він по каравелі, роз'їдав очі, викликав кашель. Навіть стриманий Адальберто залишив свою каюту в носовій надбудові й перебрався до капітана.

Матроси по чім світ кляли Гуго. Під наглядом боцмана вони безперервно тягали відрами морську воду, з якої Гуго нібито добував золото.

Навіть ночами до світанку в каюті алхіміка горіло світло. Тільки перед заходом сонця хвилин на двадцять дозволяв він собі подихати свіжим повітрям. Заклавши руки за спину, у своєму незмінному наглухо застебнутому чорному камзолі, Гуго повільно прогулювався по палубі, щось нашіптуючи собі під ніс. За ним пильно наглядав Доменіко.

Зустрічаючись з Федею, алхімік церемонно розкланювався. На блідому обличчі його спливло щось схоже на усмішку. Всім своїм виглядом він показував, що між ними, власне, нічого серйозного не сталося. Тільки в глибині очей ховалася злість.

Кудряш був певен, що Гуго нічого не забув і при нагоді спробує нагадати про себе. Ще одна думка тривожила хлопчика. Федя гадав, що після розмови з Доменіко капітан захоче поговорити з ним, але Дієго чомусь уперто мовчав. Хоч зовні його ставлення до хлопчика не змінилось.

Всі ці дні погода була сприятлива для плавання, дув попутний вітер, і каравела йшла на всіх парусах. За підрахунками Адальберто за добу вона пропливала десь до ста двадцяти миль.

…Ледве прокинувшись, Федя й Ніанг у першу чергу оглянули вхід у носову надбудову. Знака Риби не було. І тут хлопці віч-на-віч зіткнулися з Дієго. Це не здивувало Федю: капітан по кілька разів на добу заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди по одержанню золота за допомогою філософського каменя.

В цей час у каюті Гуго щось загуло, зашипіло. Запахло сіркою.

Дієго самовдоволено всміхнувся.

— Трудиться, шельма, нарешті по-справжньому взявся до діла. Старий-старий, а жити хоче… Давно б час було його настрахати… Сьогодні, здається, четвер? І, як гадає Гуго, можливо, вже сьогодні він одержить перше золото. Не бажаєте, герцог, разом зі мною навідатись до алхіміка?

Федя ахнув: «Невже в нього таки справді щось виходить? Може, він дійсно відкрив спосіб одержання золота з морської води?» Забувши про ворожість до алхіміка, Кудряш слідом за капітаном зайшов до каюти.

Спершу Федя нічого не розібрав. В каюті стояв їдкий сірий дим. Дієго закашлявся.

— Як ти тут сидиш? — він палицею відчинив двері. Війнуло протягом. — Ну, скоро вже?

— Можу вас порадувати, ваша милість, щойно добув філософський камінь! Ось він! — вузлуватими худими пальцями Гуго взяв з полиці невелику посудину. На дні її тьмяно поблискував чорний камінець завбільшки з горошину.

«Схоже на антрацит», — подумав Федя.

— Щось дуже він маленький, — з жалем сказав Дієго.

— Це перша проба. Далі піде краще. Важливо, що я домігся успіху, відкрив секрет.

Дієго простяг руку, щоб витягти з посудини камінь, але Гуго збентежено закричав:

— Зупиніться! Це небезпечно! Якщо ви доторкнетесь до каменя, він одразу втратить свої магічні властивості! Навіть банку чіпати не можна. Філософський камінь тим і відрізняється від інших каменів, що визнає тільки одну людину — свого творця.

— Чи ба? — здивувався капітан. — Я й не знав… А коли ж буде золото?

Гуго розправив спину, обсмикав рукави сюртука. Глянув презирливо на Федю й урочисто сказав, роздільно вимовляючи кожне слово:

— Ви, сеньйоре Дієго, зараз є свідком найвизначнішого досягнення людського розуму! Я проник у таємниці природи і домігся того, чого не змогли домогтися кращі мудреці Греції, Риму, арабського халіфату… — Він узяв бронзову ступку, влив у неї дві чашки морської води, потім накрапав з пробірки сім крапель якоїсь темно-зеленої рідини. З другої пробірки — чотирнадцять крапель бурої рідини, а з колби двадцять одну краплю тягучої фіолетової.

Федя з цікавістю стежив за алхіміком. А той ще не скінчив своїх маніпуляцій. Він зняв з полиці дерев'яну шкатулку і повільно відчинив її. Підвівши очі до стелі, щось пробурмотів і взяв із шкатулки дрібок жовто-сірого порошку.

— Прошу вас відійти, сеньйоре Дієго, реакція проходить бурхливо.

Капітан і Федя позадкували до дверей. А Гуго кинув порошок у ступку. Вирвалось полум'я, заклубочився білий дим.

— Усе так, як я й гадав! Чудово! Тепер найголовніше, — Гуго обережно дістав щипчиками з дна посудини «філософський камінь», тричі занурив його в ступку і поклав назад, накривши шматком чорного оксамиту. — Проміння сонця шкідливо діє на камінь, — пояснив він.

Хвилин з п'ять алхімік старанно розмішував у ступці воду, примовляючи:

— Всеблаженний і всемогутній боже, допоможи мені знайти золоту руду, зведи ясні очі на мене, дай те, що треба… Здається… здається, все! — хрипким голосом прошепотів Гуго і покликав: — Ану подивіться, сеньйоре Дієго!

— Золото! — тремтячими руками капітан витяг із ступки тоненьку, сантиметра з півтора діаметром, золоту платівку. — Є, є, золото! — Дієго весь аж трусився від радощів, очі його сяяли, по обличчю блукала щаслива усмішка. Він обійняв алхіміка і розцілував в обидві щоки. Той скромно мовчав.

Та ось капітан заспокоївся,

— Молодець, Гуго! Правду кажучи, я вже був зневірився, а ти таки знайшов філософський камінь!

— Дозвольте, — алхімік простяг руку до платівки, — я перевірю, чи справді це золото. — Він спробував платівку на зуб, потім змастив її якоюсь рідиною. — Золото, — переможно проголосив Гуго, — справжнісіньке!

Дієго