Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

- А хто вам каже, що ні, містере Бенедікт? - спитав Дік Сенд.- Хоч би коли терміти покинули своє житло, для нас важливо тільки те, що вони пішли геть, а ми вселилися.

- Ні,- заперечив кузен Бенедікт,- для нас дуже важливо дізнатися, чому вони пішли звідси. Вчора, а то, може, й сьогодні вранці ці кебетливі сітчастокрилі ще були тут: ось бачите, камедь досі не засохла. А десь надвечір...

- Ну й що з того, містере Бенедікт? - спитав Дік Сенд.

- Річ у тім, що лише інстинкт міг погнати термітів геть із свого житла. І не тільки жоден терміт не засидівся в якійсь чарунці, а вони позабирали з собою навіть усі личинки! Ні, вони не пішли собі просто так. Ці завбачливі комахи відчували наближення грізної небезпеки.

- Може, вони передбачили, що ми вдеремося до їхнього житла? - мовив, засміявшись, Геркулес.

- Казна-що! - сердито відрубав кузен Бенедікт, якого дошкуляв Геркулесів жарт.- Невже ви вважаєте, що ви дужчий за цих хоробрих комах і можете становити для них серйозну небезпеку? Та кілька тисяч термітів об’їли б вас до кісток, якби знайшли ваш труп на своєму шляху!

- Ото велика штука - обгризти мерця! - відповів Геркулес, не бажаючи здаватись.- Хай-но спробують обгризти мене живцем. Та я їх чавитиму тисячами.

- Ви розчавите сто тисяч, п’ятсот тисяч, ба навіть мільйон, але не мільярд! Бо мільярд термітів з’їсть вас і живого й мертвого, обгризе до останньої кісточки!

Поки точилася оця начебто марна суперечка, Дік Сенд замислився над тим, що сказав кузен Бенедікт. Він не сумнівався: вчений, який досконало знає життя термітів, не помилився. Якщо інстинкт і справді погнав термітів геть із свого житла, то, певно, їм загрожувала неабияка небезпека.

Однак годі було й думати про те, щоб піти з термітника, коли надворі бушувала гроза. Дік Сенд не став шукати пояснень тому, що здавалося незбагненним, а тільки мовив:

- Ви сказали, містере Бенедікт, що терміти покинули свій продовольчий склад у термітнику. А ми свій провіант принесли з собою. Тож повечеряймо. А завтра, коли перейде гроза, подумаємо, що робити далі.

Вони заходилися швидко готувати вечерю. І хоч хай як потомилися - попоїли добряче. Консерви, що їх мало вистачити ще на два дні, здалися всім дуже смачними. Сухарі не встигли намокнути, і протягом кількох хвилин було чути, як вони хрумтять під міцними зубами мандрівників. А могутні Геркулесові щелепи терли харч, наче млинові жорна.

Тільки місіс Уелдон їла через силу і то лише тому, що її просив Дік Сенд. Юнакові здалося, що ця відважна жінка стурбована й засмучена більш, ніж раніше. А тим часом маленький Джек почував себе краще. Напади пропасниці не поверталися до нього. Він спокійно спав. Дік Сенд і гадки не мав, чому місіс Уелдон така пригнічена.

Зайве казати, що кузен Бенедікт добре повечеряв. Тільки не подумайте, ніби він помічав, що їсть. Він був радий, що трапилася нагода прочитати супутникам лекцію про термітів - та й годі. О, якби в покинутому термітнику залишився бодай один терміт! Та, на жаль, кузен Бенедікт не знайшов жодного!

- Ці гідні подиву комахи,- почав він, байдужий до того, чи його хто слухав,- належать до вельми цікавого ряду сітчастокрилих. Сітчастокрилих можна пізнати по довгих вусиках, дуже розвинених щелепах і чотирьох однакової довжини, з густою сіткою прожилок крилах, які вони звичайно складають дашком. До згаданого ряду входять п’ять родин, а саме: скорпіонові мухи, мурашині леви, золотоочки, веснянки й терміти. Ясна річ, комахи, чиє житло, можливо, ми зайняли - навіть зовсім даремно,- належать до родини термітів.

Дік Сенд слухав лекцію кузена Бенедікта дуже уважно. Чи ентомолог, бува, не здогадався, що вони в Африці,- хоч і не уявляв собі, який фатальний випадок заніс його сюди? Тож юнак вельми тривожно дослухався до його слів.

А вчений, осідлавши свого улюбленого коника, погнав чвалом.

- У термітів,- говорив він,- вусики куці й налічують від восьми й до тридцяти восьми члеників. Термітів часто називають білими мурахами, маючи на увазі різні види, як-от, скажімо, відважний, жовточеревний, кусючий, руйнівник, мураха, що тікає від світла... Але це неправильно: мурахи належать до ряду перетинчастокрилих, що охоплює ще такі, скажімо, родини, як бджоли, оси та трачі. Термітів плутають з мурахами, бо вони живуть великими громадами і за способом життя та звичками нагадують мурах. Більшість термітів - це безплідні безкрилі робітники. Робітників з великими головами й розвиненими щелепами називають солдатами. У громаді є ще самиця й самець. Вони крилаті, але після першого весільного польоту втрачають крила. В цієї пари - «царя» й «цариці», як їх іще часто називають,- є тільки одна мета: продовження роду.

- А які терміти побудували цей конус? - спитав Дік Сенд.

- Войовничі, які ж іще! - відповів кузен Бенедікт таким тоном, ніби називав македонців або яке інше античне плем’я, славне своєю хоробрістю на війні.- Еге ж, войовничі! Войовничі терміти бувають різні за розмірами. Між Геркулесом і карликом була б менша різниця, ніж між найбільшим і найменшим войовничим термітом. Робітники в них п’ять міліметрів завдовжки, солдати - десять, самець і самиця - по двадцять. Дуже цікавий вид - так звані сірафу. Голова в них більша за тулуб і озброєна довгими щелепами у вигляді обценьків. Це справжні акули серед комах! І якби зав’язався бій між сірафу та акулою, то я поставив би на сірафу.

- А де звичайно живуть ці сірафу? - спитав Дік Сенд.

- В Африці, в центральних і почасти в південних областях. Африка - це в основному країна мурашок. Варто почитати, що пише про термітів Лівінгстон в останніх своїх нотатках, які привіз Стенлі. Докторові, набагато щасливішому, ніж я, поталанило бути свідком битви між двома арміями термітів - чорних і червоних. Чорні - їх скрізь називають «драйверс», а тубільці «сірафу» - перемогли. Червоні - «чунгу» - після мужнього опору відступили в певному порядку, прихопивши з собою яєчка й личинки. Лівінгстон твердить, що ніколи ще ні люди, ані тварини не билися так завзято. Від велетенських щелепів сірафу тікають навіть леви та слони. Ніщо не годне спинити їхнього наступу - ні дерева, на які вони здираються миттю, ані струмки, що їх вони переходять, послуговуючись своєрідними містками з термітів,