Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 106
Перейти на сторінку:
тут і там.

 

А у дебрях мешка холод,

А у зворах днює сутінь,

А в верхах крислатих дубів

Тихий вітер шепотить.

 

Вечоріє. На полянці

У глибокім, темнім лісі

Розложились ночувати

Санчо Панса й Дон-Кіхот.

 

«Пане,- мовить Санчо Панса,-

Небезпечно тут у лісі!

Ті злодюги, що ми з пут їх

Увільнили,- тут сидять».

 

«Що ж вони зробить нам можуть? -

Мовив лицар.- Срібла, злота,

Щоб закрали нам,- не маєм,

А на бійку не підуть».

 

«Пане,- мовив Санчо Панса,-

Добре вам се говорити,-

В вас нема їм що й украсти,

А мені вкрадуть осла.

 

То вже ви що хочте дійте,-

Стереженого, як кажуть,

Стереже сам бог. Сю нічку

Буду спать я на ослі».

 

«Ну, як хочеш, друже Санчо»,-

Мовив лицар, розібрався,

Спутав свого Росінанта,

Ліг під дубом і заснув.

 

А в густім хащі за дубом

Злодій Джінес Пассамонте,

Що слідив їх всю дорогу,

Слухав слів тих і сміявсь.

 

«Ну, чекай! - шептав злодюга.-

Вже я дам тобі пізнати,

Що значить порядний злодій!

Ось лиш ти засни мені!»

 

Не минуло півгодини,

На сідлі заснув наш Санчо

Тим твердим та непробудним,

Тим здоровим хлопським сном.

 

Джінес з близької кошари

Видобув вузеньку дошку

І чотири рівні тики,

З тим до Санча він підліз.

 

З разу розв’язав попруги,

Під сідло підсунув дошку,

Спер її на штири тики

І осла з-під Санча вкрав.

 

Пробудився Санчо зрана -

Боже милий! Він на дошці,

Дошка на чотирьох тиках,

А осла нема й сліду.

 

«Пане! Пане! - репетує,-

Подивіться, що за диво!

Чи се чари, чи направду

Хтось осла з-під мене вкрав?»

 

«Певно, чари, друже Пансо,-

Мовив лицар,- бо з-під пана

Щоб осла хто вкрав про се я

В жадній книзі не читав».

 

Сим не втішивсь Санчо Панса,

Він почав ридать, і плакать,

І на собі рвать волосся,

Голосити за ослом.

 

«Осле, осле мій коханий,

Вірний друже! Обізвися!

Де ти є і що з тобою?

Серденько моє потіш!

 

Ти був щирий і розумний,

Працьовитий і терпливий,

Наче рідная дитина,

Наче син ти був мені!

 

Що ж робить мені без тебе?

Як мені домів вертати?

Ох, я сирота нещасний,

Через тебе згину й сам».

 

Та нараз, коли він плакав

І кричав, об землю бився,

Із густих хащів розлягся

Любий крик: «ія! ія!»

 

«Боже! Що се?» - кинувсь Санчо

У гущавину й за хвилю,

Аж танцюючи з утіхи,

Свойого веде осла.

 

Вивів, кинувсь обіймати,

Морду сірую цілує,

І пестить довжезні вуха,

І пестить, і промовля:

 

«Де ж ти був, мій бідний друже?

Як дістався ти з-під мене?

Де той чарівник поганий,

Що такий зробив нам жарт?»

 

«Я той чарівник, мій друже,-

Обізвався Пассамонте,

Висунувшися з-за дуба

І регочучись, як бик.-

 

Я хотів вам показати,

Що значить талант злодійський,-

Та за те, що через вас я

Вільний,- ось вам ваш осел».

 

Щез у корчах Пассамонте.

Дон-Кіхот і Санчо Панса

Ще довгенько дивувались

На отсей злодійський жарт.

 

Поснідавши, що там мали,

Далі рушили в дорогу,

Щоб знайти придатне місце,

Де покуту відбувать.

 

І заїхали у гори,

Віковим покриті лісом,

У яри глибокі й дебрі,

Так, що й світу не видать.

 

«Тут мені придатне місце! -

Мовив лицар.- Тут лишуся,

Аж від пані Дульчінеї

Не одержу добру вість».

 

Там зліз лицар з Росінанта

І заходився писати

Лист любовний - та, на лихо,

Атраменту не було.

 

Ось він кров пустив із пальця,

І на свиточку паперу

Лист надряпав і смолою

Із смереки заліпив.

 

Ну, та, певно, ви цікаві,

Що стояло в тому листі?

Ось послухайте - не швидко

Трафиться таке почуть:

 

«Многострунні інструменти

І пузатії пузани,

Арфи, цитри і цимбали,

Свиставки і пищавки -

 

Епопеї, гіменеї,

Мадригали, ні сонети,

Ані оди, ні балади,

Ані вірші, ні пісні

 

Не достойні оспівати

Ані світу передати

Красоту твою, о пані

Дульчінеє із Тобозо!

 

Лиш одна для тебе слава,

Що тебе достойна, пані,

Се та слава діл лицарських,

Про які ще світ не чув.

 

Я, твій раб і твій невольник,

Лицар Дон-Кіхот з Ламанчі,

Відданий тобі, о пані

Дульчінеє із Тобозо!

 

Вже гуде ціла Ламанча

Гомоном оружжя мого,

Вже невинність тріумфує,

Зло ховається в нору.

 

Та спочити я не смію,

Поки всі іспанські межі,

Поки світ не буде повний

Слави наших двох імен.

 

І за теє все одного

Я благаю: хоч маленький

Знак прихильності твоєї,

Дульчінеє із Тобозо!»

 

З листом тим поїхав Санчо,

А наш лицар, сам зіставши,

Ну ж зітхать, як міх ковальський,

Бить собою о траву.

 

Далі став ричать, як віл,

Хрюкать, мов кабан, став землю

Рити, дертись по смереках,

Рачкувати, як бидля.

 

Стрібував ходити трохи

Догори ногами, тільки ж,

Гепнувшись задо́м в ломаччя.

Дуже він потовк себе.

 

1 ... 56 57 58 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."