Читати книгу - "Хроніка заводного птаха, Муракамі Харукі"

Був ще рис і яйця. Небагато, але прожити днів два-три можна.

На дивані я майже ні про що не думав, а читав, слухав касети з класикою, байдуже поглядав на дощ, що сипався на сад. Здатність мислення опустилася до найнижчого рівня — видно, я перенапружив мозок, коли так довго просидів на дні темного колодязя. Як тільки я намагався про щось думати, голову схоплював тупий біль, ніби її стискали м'якими лещатами. А при спробі що-небудь пригадати всі м'язи і нерви скрипіли. Здавалось, я став Залізним Дроворубом із "Чарівника країни Оз", заржавілим від нестачі мастила.

Раз у раз я вставав і йшов до ванної, щоб у дзеркалі подивитися на пляму. Вона нітрохи не змінилася — ні розміром, ні кольором. А ще я помітив, що не поголився до кінця — на верхній губі залишилося волосся. Я забув про нього, коли, виголюючи праву щоку, побачив пляму й запанікував. Довелося ще раз умиватися гарячою водою, намазатися кремом і поголити залишки щетини.

Поглядаючи не один раз на своє відображення в дзеркалі, я згадав, що сказала по телефону Мальта Кано: "Скажімо, людина не може безпосередньо бачити свого обличчя. Доводиться покладатись на відображення в дзеркалі. Емпірично вірити в те, що відображення правдиве. Будьте обережними". На всякий випадок я пішов у спальню і поглянув на себе в трюмо, перед яким Куміко зазвичай одягалася. Пляма нікуди не ділася. Отже, дзеркало ні в чому не винне.

Крім плями, інших аномалій на собі я не виявив. Виміряв температуру — нормальна. За винятком того, що я, цілих три дні проголодувавши, майже не мав апетиту і раз у раз відчував нудоту — видно, це було продовження її приступів, які мучили мене в колодязі, — мій організм був у повному порядку.

Друга половина дня пройшла тихо. Без телефонних дзвінків, без листів. Ніхто не показався на доріжці, сусідів також не було чути. Коти по саду не пробігали, птахи не літали і не співали. Іноді сюрчали цикади, але не так наполегливо, як завжди.

Перед сьомою я відчув, що трохи зголоднів, а тому приготував просту вечерю з консервів та овочів. Послухав вечірні новини по радіо, чого давно не робив — у світі нічого особливого не відбувалося. Загинули на автомашині молоді хлопці — на автостраді когось невдало обганяли і врізалися у стіну. Поліція веде розслідування у справі, пов'язаній з видачею незаконних кредитів начальником відділення одного великого банку та його підлеглими. Якийсь хлопець прямо на вулиці вбив молотком тридцятишестирічну домогосподарку з Матіди. Та все це відбувалося десь в іншому, далекому світі. А в моєму лише падав дощ. Безшумно, тихо.

Коли стрілки годинника показали дев'яту, я перебрався з дивана на ліжко, дочитав розділ у книжці, погасив світло і заснув.

Мені щось снилося, та раптом я прокинувся. Сну я не міг пригадати, але, здається, було в ньому якесь напруження. Тож коли я розплющив очі, серце несамовито калатало. У кімнаті все ще панувала темрява, і я не міг згадати, де я. Минуло багато часу, поки збагнув, що я у себе дома, на ліжку. На будильнику — початок третьої. У колодязі погано спалося, за незрозумілим циклом — то невідомо коли засинав, то раптом прокидався. Як тільки я прийшов до тями, захотілося в туалет. Бо перед сном випив пива. Якби була змога, хотілося ще раз лягти й заснути, але не було іншої ради — я сів на ліжку і несподівано торкнувся рукою шкіри когось, хто лежав біля мене. Однак особливо не здивувався. Бо на цьому місці завжди спала Куміко, і я до цього звик. Та враз я згадав: Куміко вже немає! Покинула мене. Поряд спав хтось інший.

Я рішуче ввімкнув лампу в узголів'ї. І побачив Криту Кано.

13

Крита Кано розповідає далі

Крита Кано, повернувшись до мене, спала гола-голісінька, без ковдри. Видніли груди гарної форми, рожеві соски, чорний лобок під плоским животом, схожий на заштриховану частину ескізу. Біла шкіра блищала так, ніби дівчина щойно народилася. Нічого не розуміючи, я вп'явся в неї очима. Вона спала, звівши докупи коліна й підігнувши під себе ноги. Розкуйовджене волосся закривало половину обличчя, а тому її очей я не бачив. Та, здається, вона спала міцно, бо навіть коли я засвітив лампу при узголів'ї, вона нітрохи не ворухнулась, дихала тихо й рівно. Ясна річ, сон мене остаточно покинув. Вийнявши з шафи легку літню ковдру, я прикрив нею дівчину. Погасив лампу і пішов у піжамі на кухню, щоб посидіти трохи за столом.

Після того я згадав про родимку. Торкнувся щоки — усе ще відчув на ній невеликий жар. У дзеркало не дивився, бо все одно було ясно, що пляма нікуди не ділася. Така штука просто так за одну ніч не зникне. Як розвидниться, можливо, доведеться пошукати в телефонному довіднику найближчого дерматолога. Та коли лікар мене спитає, звідки вона, на мою думку, взялася, що я відповім йому? "Я майже три дні просидів у колодязі? Ні, з роботою це ніяк не пов'язане. Просто мені захотілося подумати, і я вирішив, що колодязь для цього підходить найкраще. Ні, їжі з собою не брав. І колодязь не мій. Він у чужому саду. Коло порожнього дому. Заліз у нього без жодного дозволу".

Я зітхнув. Та хіба я міг таке комусь сказати?

Поки я сидів бездумно, спершись ліктями, за столом, у моїй голові надзвичайно яскраво сплило голе тіло Крити Кано. Вона міцно спала на моєму ліжку, а я згадував сон, в якому я займався сексом з нею, що з'явилася в сукні Куміко. Я все ще виразно відчував дотик до її шкіри й вагу її тіла. А проте не міг чітко розділити, де закінчується дійсність і починається нереальність. Стіна між цими двома сферами починала поступово танути. Принаймні в моїй пам'яті реальне й нереальне, здавалось, співіснували поруч, майже однаково вагомі та яскраві.

Щоб вигнати з голови ці безладні сексуальні образи, мені довелося підійти до умивальника й сполоснути обличчя холодною водою. Потім я подивився на Криту. Вона, як і раніше, міцно спала, зсунувши ковдру до пояса. Видніла тільки її спина, що нагадала мені про спину Куміко в останній день. Тепер, коли я подумав про це, Крита своєю фігурою здалася мені навдивовижу схожою на Куміко. Раніше, коли вона відрізнялася зачіскою, манерою одягатися і макіяжем, я цього особливо не помічав. Вони обидві, здавалось, мали приблизно однакову вагу й однаковий зріст. Та й розмір одягу в них, видно, був приблизно той самий.

Прихопивши свою ковдру, я перейшов у вітальню, ліг на диван і розгорнув історичну книжку, яку приніс недавно з бібліотеки. Вона була про те, як до війни Японія управляла Маньчжурією і як воювала з Радянським Союзом під Номонханом. Після розповіді лейтенанта Мамії я зацікавився тодішніми подіями в Китаї і тому взяв у бібліотеці кілька книжок на цю тему. Та коли впродовж десяти хвилин пройшовся очима по докладних історичних описах, раптом відчув, що дрімаю. Поклавши книжку на підлогу, я заплющив очі, щоб дати їм трохи перепочити, але відразу поринув у сон, так і не погасивши світла.

Прокинувся я від шуму з кухні. Я пішов туди й побачив Криту, що готувала сніданок. На ній були біла майка й блакитні шорти — все з Куміко.

— Послухай, а де твій одяг? — спитав я, стоячи у дверях.

— Ой, вибачте! Ви спали, і я насмілилась узяти на час дещо з одягу вашої дружини. Це, звичайно, нахабство, та я не мала у що одягтися, — сказала Крита, повернувши голову до мене. Невідомо коли вона встигла напудритися і зачесатися під 60-ті роки. Бракувало тільки накладних вій.

— Особливо цим не переймайся. Та, власне, що сталося з твоїм одягом?

— Загубила, — просто відповіла вона.

— Загубила?

— Так, десь загубила.

Я зайшов у кухню і, спершись об стіл, спостерігав, як вона готує омлет — спритно розбила яйця, додала спецій і швидко все розмішала.

— Ти хочеш сказати, що прийшла сюди голою?

— Ага, — відповіла Крита так, ніби немає в цьому нічого дивного. — Зовсім голою. Ви ж самі знаєте. Адже накрили мене ковдрою.

— Справді, — промимрив я. — Та все-таки я хотів би знати, де і як ти загубила одяг та як добралася без нічого сюди.

— Сама не розумію, — відповіла Крита, струшуючи сковорідкою, щоб перемішати яйця.

— Сама не розумієш… — повторив я.

Крита розклала омлет на тарілках, додала вареної капусти брокколі. Підсмажила тости, поставила їх разом з кавою. Я добув масло, сіль і перець, і ми, немов молодята, сіли одне навпроти одного снідати.

Після того я раптом згадав про пляму. Крита, поглядаючи на мене, анітрохи не здивувалась і ні про що не запитувала. Я торкнувся плями — вона все ще була теплою.

— Окада-сан, не боляче?

— Зовсім ні.

Якийсь час Крита не спускала з мене очей.

— Начебто родимка.

— Мені також так здається, — сказав я. — Усе вагаюся: йти до лікаря чи ні.

— У мене таке враження, що лікар тут не зарадить.

— Можливо. Але ж не годиться залишати її в такому вигляді.

Тримаючи виделку в руці, Крита трохи задумалася.

— Я замість вас ходитиму продукти купувати або в якихось справах. Можете сидіти дома, якщо вам незручно виходити в місто.

— Дякую, звичайно. Але ж у тебе є свої справи, а я не можу тут вічно сидіти.

Крита знову трохи подумала й сказала:

— У такому разі, можливо, Мальта знає, що з плямою робити.

— Ти не могла б їй подзвонити?

— Мальта сама телефонує, а дзвінків ні від кого не приймає, — сказала Крита, хрумаючи брокколі.

— Але ж ти можеш з нею зв'язатися?

— Звісно. Ми ж сестри.

— Отже, можеш спитати в неї про пляму? Або попросити, щоб вона мені подзвонила?

— Вибачте, але я цього не можу зробити. Не можу в неї просити про когось. У нас таке правило.

Намазуючи маслом тост, я зітхнув.

— Виходить, якщо в мене до Мальти якась справа, то я маю чекати, поки вона сама зателефонує?

— Саме так, — кивнула Крита. — А якщо ваша пляма не болить і не свербить, то краще на якийсь час забути про неї. От я на такі речі не звертаю уваги. Тому і вам раджу не звертати. З людьми іноді таке буває.

— Невже?

Якийсь час ми мовчки жували сніданок. Я вже давно не їв у компанії, тож усе було смачним. Я сказав про це Криті, і мені здалося, що їй було приємно це почути.

— Та все-таки що сталося з твоїм одягом?

— Вам, мабуть, неприємно, що я без дозволу наділа речі вашої дружини? — стривожено запитала Крита.

— Та ні. Я не маю нічого проти, що ти це зробила. Усе одно Куміко їх залишила. І все-таки я не второпаю, де і як ти загубила свій одяг.

— Не тільки одяг, але також туфлі.

— То як же ти все це загубила?

— Не можу пригадати, — сказала Крита. — Знаю тільки, що прокинулась у вашій постелі зовсім голою.