Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

Згадалося, що в лікарні, за словами Марти, досі чекають найближчих родичів. Я набрала в пошуку «Меліса Келлерман», але марно. Це ім’я таке ж поширене, як моє власне, а я не знала, звідки вона родом чи якого віку. Мабуть, адміністрації лікарні пощастило так само.

Я проглянула деталі справи, за якою її ув’язнили. І замислилася – може, хтось приїхав сюди за нею помститися, взяти на себе забезпечення перемоги справедливості, через те, що, на його думку, судова система зробила недостатньо. За ім’ям жертви – це все, що було в статті – я простежила початок історії: пожежа, ймовірно підпал, який забрав життя тридцятидворічного чоловіка. Її зафіксувала камера безпеки з крамниці навпроти разом зі ще однією особою, хоча іншу особу на відео ідентифікувати не вдалося. Тільки фото Бетані, збільшене, зернисте, мозаїчне, поруч із закликом до місцевої громади поділитися будь-якою наявною інформацією.

Урешті-решт Бетані затримали в помешканні її друзів, де вона залишилася ночувати. Вочевидь, хтось її викрив і виказав. Іншу особу з відео, виглядає на те, так ніколи й не встановили.

Я хотіла написати Ноа, подякувати за інформацію, але раптом збагнула, що от і все, це моя остання вихідна допомога. Що відтепер – усе самій.

Того вечора я приїхала до будинку Вінса Мендельсона, попередньо зателефонувавши та поспілкувавшись із його дружиною Тіфані. Тіфані не сподобався ні мій дзвінок, ані його причина, тож я сподівалася почути більше від самого Вінса. І була здивована, коли о десятій вечора він зателефонував мені сам.

– Це Вінс Мендельсон, – сказав він похмурим розміреним голосом. – Ви спілкувалися з моєю дружиною, цікавилися інформацією про якусь дівчину.

По тому, як він промовив «якусь дівчину», я зрозуміла, що тут була ціла історія. Вінс би інакше не телефонував. Склалося таке враження, ніби він теж чекав того телефонного дзвінка.

– Так, дякую, що відгукнулися. Ідеться про квартиру, в якій ви жили в Олстоні вісім років тому. В договорі оренди вашого імені вказано не було, але мені повідомили, що ви мешкали там останнім. – Амелія попросила не згадувати її імені, і це найменше, що я могла для неї зробити. Утім, він напевне здогадався, звідки в мене його контакти. До нього могла привести лише одна ниточка.

Він важко зітхнув і перейшов одразу до головного:

– Ви з нею спілкувалися?

– Так, – відповіла я.

На мить між нами запала тиша – щось таки зосталося в тій історії незавершене.

– Амелія сказала, що ви, мабуть, мешкали там до завершення терміну оренди.

– Ні, – відповів він, – я виселився звідти одразу за Аммі, після нашого розриву…

– Стривайте! Як ви її назвали? – перебила я.

– Даруйте, Амелія. Раніше її так ніхто не називав. Усі кликали її Аммі.

Мене вразила схожість. Невже я просто почула ім’я так, як на мою думку, воно мало звучати? Невже сама створила цю Еммі від самого початку? Може, вітер, її голос або той факт, що я тоді була не цілком притомна, якось спотворили почуті слова, перемішали літери – і мені почулося «Еммі», а вона насправді представилася як «Аммі», геть інша людина? І коли я потім зверталася до неї – Еммі, усно чи письмово, вона, вочевидь, просто не зважала на помилку. Отже, я насправді шукала ту, кого сама створила.

– Амелія згадувала про якусь дівчину. Це через неї ви розійшлися, – сказала я.

Він сам раніше сказав «якась дівчина», ніби знав, що ті слова ще повернуться.

– Так. Ми зналися ще зі школи. Якось, геть випадково, зустрілися коло бару. Іронія долі. Випили, розговорилися, чимало випили, вона розповіла, що її щойно витурив із дому хлопець, що їй більше нікуди піти, і попросилася переночувати. І що я міг їй на те сказати? Ми трохи перебрали, і наступне, що пам’ятаю, – я вже вдома, над нами нависла Аммі, верещить… Не знаю, як вона там опинилася, сумніваюся, щоб я… Зрештою це було дуже давно. Але вона не хотіла нічого чути, я не зміг нічого довести, і через тиждень Аммі пішла. Я ще декілька днів покиснув на самоті, а тоді перебрався до старого приятеля з коледжу. Я не цікавився деталями оренди, гадаючи, що Аммі про все подбала.

Коло бару. Щойно витурив із дому хлопець. Більше нікуди піти. Я помічаю знайомий профіль у переповненому барі, випадкова зустріч. Кличу на ім’я, коли вона пробігає поруч…

– Хто вона? Дівчина, з якою ви ще зі школи зналися? Дівчина, яка опинилася у вашому ліжку?

Іронія долі, шляхи перетинаються знову.

– Її звали, – почав він, але ще до того, як завершив, я вже почула її ім’я, внутрішній голос прошепотів, – Меліса.

Вінс залишив мені назву та рік закінчення своєї школи, яка належить до однієї з найбільших шкільних мереж на півночі штату Нью-Йорк. Я знайшла контактну інформацію тієї школи з геть ніякою сторінкою в інтернеті. Мені було конче потрібно побачити Еммі на фото, щоб переконатися, що це справді вона. І мусила зрозуміти, ким для неї була Бетані. З’ясувати, що сталося, чому Еммі зникла, навіщо ми взагалі приїхали сюди. Одне я знала напевне: вона затягнула мене в своє минуле, як я її колись у своє.

Я знову згадала її в барі, удома, як вона їла просто з торби, коли не помічала, що я спостерігаю – голодувала.

Чи був у неї насправді наречений? Чи це ще одна брехня? Вона вигадала історію, знаючи, що зачепить щось у мене всередині – і я повірю.

Я думала про всі ті речі, які тобі недоступні без імені. З якими сама не даси ради. Винайняти або придбати квартиру, будинок, авто. Узяти шлюб. Улаштуватися на роботу з корпоративними пільгами. Якщо надто довго затриматися на одному місці, неодмінно опинишся на чужих фотографіях, у чиємусь житті.

Може, тому вона мене й сюди покликала, тому так зраділа? Не для того, щоб допомогти, бо мені нікуди було подітися. А тому, що вона не могла переїхати на нове місце без сторонньої допомоги.

Наступного ранку я планувала ще трохи зануритися в минуле Бетані. Але спершу потрібно було відбути робочий день. Я оновила електронну пошту, сподіваючись побачити там відповідь від контактної особи зі школи, яку знайшла після розмови з Вінсом, але свіжих повідомлень не було. Від комп’ютера мене відірвав легенький стукіт у двері.

Іззі, як завше, мала пристойний