Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

вашою хай буде вам". І, взявши єлей святий, помастив ціле тіло розслабленого — і зразу той встав здоровий, і славили Бога всі. Про біснуватих же не іистачає слів оповісти, нелічено-бо, скількох від катування диявольського визволив Овксентій преподобний, до нього ж весь час із різних і найвіддаленіших країв і міст багато приходило, а инших, мучених лукавими духами, траплялося, насильно приводили — і всі зцілювалися молитвами його святими, мав-бо від Бога велику на бісів владу і силу. Прикликаний же був на Вселенський четвертий у Халкедоні святих отців Собор, і багато потрудився, подвизаючись на Євтихієву єресь і на Несторієве зловір'я, через те й дошкулянь багато від єретиків перетерпів. Благочестивий же цар Маркіян вельми його шанував, і всі святі отці його любили вельми, і виявився визначним серед отців святих як правовірний і чудотворець, премудрий і непереможний у слові, що добре знав тайни Божественного Писання, і просто хай буде сказано за Писанням: "Муж, сильний ділом і словом перед Богом і всіма людьми". Утвердивши ж зі святими Отцями православну віру, повернувся знову у свою пустельну в горі келію, багато ж і великих чуд на шляху, у Халкедон ідучи і звідтіля повертаючися, зробив, бісів з людей виганяючи і всілякі хвороби й недуги зцілюючи. Сидячи ж у келії своїй, велику користь приносив вселенній прикладом добродійного свого життя і богомовними повчаннями, ними ж насолоджувалися всі, що приходили до нього звідусіль, і чудодіянням. Ясновидними ж очима і на великій відстані бачив, наче близько перебувало, і дивився на безтілесних духів і душі праведних. Однієї ночі, замкнувшися, звичні свої до Бога посилав молитви. Учні ж та инші, що до святого прийшли, зовні спали, коли преподобний несподівано й незвично відчинив віконце, возвав велегласно, кажучи: "Благословенний Господь Бог, благоловенний Господь Бог, благословенний Господь Бог". І, тяжко зітхнувши, схилив голову до землі. До тих же, що близько стояли, але спитати його про те не сміли, сказав: "Світило, що було на Сході, о діти, Симеон, батько наш, упокоївся". Те сказавши, плакав дуже і знову мовив: "Святий отець наш, стовп і утвердження істини, Симеон Стовпник спочив, непорочна ж його і чиста душа мене, недостойного й нечистого, не погидувала, коли йшла мимо, привітати". І нажахані були ті, що чули про таке його ясновидіння. Запам'ятали ж годину, коли те мовив преподобний. І за якийсь час до благочестивого царя Лева, який після Маркіяна царство прийняв, прийшла вістка про переставлення преподобного Симеона Стовпника, і розійшлася вістка та зразу по всіх усюдах, учні ж Овксентія преподобного, вичекавши, побачили насправді, що в той час переставився преподобний Симеон, в який же сказав про успіння його святий Овксентій. Невдовзі ж після преподобного Симеона наблизилася блаженна кончина й до Овксеніия преподобного, який, у старість достатню вже прийшовши, благочесно і преподобно проживши та монастирів багато по різних місцях благословінням своїм влаштувавши, і аввою цілого Митійського краю бувши, і багатьох на спасення наставивши, перейшов до Господа.

У той самий день житіє преподовного отця нашого Ісакія, Затворника Печерського

Неможливо, щоб не приходили спокуси на людей. Якщо-бо до самого Господа спокусник у пустелі приступити посмів, наскільки більше насмілиться спокушати Господнього раба. Проте, як же золото, вогнем випробуване, стає перед людиною світлим, так і сама людина, випробувана напастями ворога, який вогню вічному переданий, просвітиться перед Богом добрими ділами, як сонце. Стала відомою річ ця явно на преподобному отцеві нашому Ісакію Затворнику. Цей-бо преподобний, родом торопчанин, у житті світському купцем був багатим. Тоді, вирішивши стати ченцем, роздав усі маєтки свої потребуючим та монастирям і прийшов до преподобного Антонія в печеру, просячи його, щоб прийняв його в чернечий чин. Преподобний же Антоній, прозрівши, що добродійне в ньому життя має бути рівноангельним і у всьому достойним ангельського образу, прохання його сповнив. Тоді преподобний отець наш, Ісакій-чернець цей, прийняв життя суворе, не досить-бо йому було одягнутися у волосяницю, але звелів купити собі козу й обдерти з неї шкіру, і натягнув на волосяницю свою шкіру ту ще сиру та мокру, щоб на тілі його висохла. І так на одній вулиці печерній замкнув себе в келії малій, що чотири лікті була, і тут молився Богові зі сльозами, їжею ж його була просфора одна, і то через день, і води в міру пив. Це ж приносив йому преподобний Антоній і подавав через таке віконце, де ледь поміщалася рука. До того ж на бік ніколи не лягав, але, сидячи, трохи сну приймав — і в такому житті сім літ перебував, не виходячи з келії.

Одного разу, коли вечір настав, почав за звичаєм своїм коліноприклоніння творити, співаючи псалми аж до півночі. Коли ж стомився, погасив свічу, сів на місці своїм, і ось раптом засіяло в печері, наче від сонця, світло велике, що забирало зір людині. І прийшли до нього два біси в подобі юнаків прекрасних, їх же лиця блищали, наче сонце, і промовили до нього: "Ісакію, ми — ангели, а ось іде до тебе Христос з иншими ангелами". Вставши ж, Ісакій бачив багато бісів, їх же лиця були наче сонце. Один же серед них понад усіх сяяв, і від лиця його проміння розходилося. І сказали святому: "Ісакію, це Христос, впавши, поклонися йому". Ісакій же, не зрозумівши бісівської дії, не нагадав собі, що треба загородити себе знаменням хресним, поклонився йому, як Христові. Біси ж зразу крик великий вчинили, вигукуючи: "Наш ти є, Ісакію". Його ж посадивши, почали й самі сідати навколо нього, і були повні бісів і келія, і вулиця печерна. Тоді ж сказав один із бісів, гаданий Христос: "Візьміть сопілки, тимпани й гуслі і вдаряйте. Ісакій нам нехай танцює". І зразу вдарили в сопілки, тимпани і гуслі, Ісакія ж взявши, почали з ним скакати й танцювати багато часу і, замучивши його, покинули ледь живого. І так позбиткувавшися над ним, зникли. Наступного ж дня, коли наспів час куштування хліба, прийшов преподобний Антоній за звичаєм до віконця і мовив: "Благослови, отче Ісакію". І не було відповіді. Він же багато разів те промовляв, але не було голосу чути. Тоді сказав до себе: "Невже переставився уже?" І послав у монастир по преподобного Теодосія і по братів. Коли ж прийшли брати, відкопали, де ж було загороджено прохід, і взяли Ісакія, думаючи, що він мертвий. Винісши, поклали його перед печерою і бачили, що живий є. І сказав ігумен преподобний Теодосій: "Справді від бісівської