Читати книгу - "(не) Ідеальний бос, Аксінія Найт"

– Думаєш, зараз це має якесь значення? – засміялася Ніка, все більше дивуючи Алекса і всіх присутніх своєю реакцією на все, що відбувалося тут. – Скажи, люба «подруга»… – вона демонстративно показала пальцями лапки на слові «подруга». – А ти заздриш, що мій чоловік трахає тепер тільки мене, не розпорошуючись на таких дамочок, як ти? Хоча, мабуть, змушена тебе зараз засмутити. Трахав ось якраз він тебе і всіх своїх минулих дівчат (про них, гадаю, ти теж в курсі). А ми з ним вважаємо за краще все ж таки кохатися і ніяк інакше, – Ніколь ніжно обняла за талію свого чоловіка, переможно посміхаючись.

– Ах ти ж погань така... Сука! – Шеріл спробувала замахнутися, щоб дати ляпас дівчині, але її різко перехопила рука Алекса, що міцно стискає зап'ястя.

– Тільки спробуй її торкнутися! – гнівно прогарчав чоловік їй в обличчя. – Зараз же викидайся з мого ресторану! І тільки посмій ще хоч раз потрапитись мені на очі… Я за себе не ручаюся!

– Сволота ти рідкісна, Алекс! – виплюнула Шеріл йому в обличчя і з гордо піднятою головою попрямувала до виходу, стукаючи каблучками по підлозі. Її гості сиділи за столом, вражені таким поворотом подій. Алекс відразу повернувся до них, не випускаючи Ніку зі своїх обіймів.

– Шоу закінчилося, панове! Прошу всіх на вихід! Банкет скасовується! Ресторан зачинено!

І коли за всіма зачинилися двері, Ніколь втомлено присіла на вільне стілець подалі від святкового столу, а Алекс опустився перед нею на коліна, винувато схиливши голову.

– Пробач мені за це… Я й подумати не міг, що вона здатна влаштувати щось подібне… Адже я ніколи і нічого їй не обіцяв…

– Я не хочу зараз обговорювати цю тему. Ми можемо нарешті поїхати кудись подалі звідси? – стомленим голосом спитала дівчина, з презирством кивнувши на накритий для свята стіл.

– Так звичайно. Тільки розпоряджуся, щоби прибрали все і закрили ресторан.

Алексіс швидким кроком попрямував одразу на кухню, залишивши Ніколь сидіти на стільці.

– Містере Коулман! – звернувся до нього сам першим Жозеф, простягаючи якийсь паперовий пакет. – Ці страви не встигли подати на стіл, хоч вони були вказані у попередньому замовленні. А оскільки Ви оплачували весь бенкет, то не відмовляйтеся забрати їх із собою. Повечеряєте спокійно з міс Флорес у іншому місці. Можете сказати їй, що я спеціально для вас приготував.

– І давно ти про все здогадався? – уже без будь-якого здивування запитав бос.

– Декілька місяців тому. Це було не складно помітити, адже ми давно всі знайомі між собою.

– Дякую, Жозефе! – із вдячністю посміхнувся Алекс своєму шеф-кухареві. – Можете всі розділити вечерю, що залишилася між собою, а потім закриєте ресторан. Завтра працюємо у звичайному режимі. Але, можливо, нас з міс Флорес завтра не буде.

– Добре, містере Коулман! Хорошого вам вечора! – і господар ресторану повернувся до зали. Ніка сиділа, закривши обличчя руками і тихенько плакала.

– Я хочу показати тобі одне місце… Ти поїдеш зі мною?