Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Еде! Еде! — зупинив Пітер Едмунда, який понад усяку міру розходився. — Яка втіха чи сенс сперечатися поміж собою? Краще підберемо нашому другу нове спорядження, та й самі змінимо вбрання… а після того й побалакаємо!

— Чого це після, чого після? — гарячкував Едмунд, але Люсі смикнула його за рукав: «Тс-с-с, не бачиш — Пітер щось замислив!»

Едмунд змінив гнів на ласку, ба навіть узявся присвічувати ліхтариком, коли гнома повели до вкритих порохом скарбів підземелля.

У підземеллі в Тіквіка розбрелися очі, хоча для того, щоб заглянути в темні ніші, йому знадобилося не тільки присвітити, а й встати навшпиньки.

— Так, це вам не гоґель-моґель із киселем навпіл, — нарешті буркнув він, — тут і справді є на що подивитися! Добре, що Нікабрик не бачить, а то, сосонки зелені, так і луснув би від заздрощів!

Гному дібрали і щит, і меч, і кольчугу, і лук, і сагайдак зі стрілами, і шолом — добре, що дитячих розмірів у скарбниці вистачало. Мідний шолом прикрашали рубіни, рукоять меча була позолочена — за все своє життя гном таких розкошів не те що не брав до рук, навіть і не бачив. Важче було з обладунками для решти, особливо для хлоп’ят, адже за той рік, доки жили в Англії, хлопці добряче вигналися й виросли з минулорічних. Зрештою, для всіх знайшлися кольчуги і шоломи, Едмунд відшукав собі придатні щит та меч, Люсі — невеличкий лук, а Пітер та Сьюзан задовольнялися дарами. Побрязкуючи кольчугами, вчорашні школярі вийшли нагору, почуваючи себе вже нарнійцями. Хлопці трішки відстали, і Люсі краєм вуха чула, як Едмунд шепотів Пітеру:

— Хай уже краще я. Адже коли я утру цьому гному носа, то йому буде прикріше вдвічі, ну, а якщо він візьме наді мною гору, то хоч менше буде безчестя на наші королівські голови!

— Гаразд, хай ти, — так само тихо прошепотів у відповідь Пітер.

Люсі не могла здогадатися, про що це вони, аж поки всі не вибралися на сонячне світло. Тут Едмунд повернувся до Тіквіка і буцімто ненароком спитав:

— До речі, користуючись нагодою, чи не погодився б вельмишановний гном дати мені невеликий урок герцю на мечах? Простим дітям, як ви розумієте, нечасто випадає щастя споглядати такого славного ратника, як вельмишановний гном, а я підіграв би за супротивника.

Тіквік зашарівся від похвали та ніяковості й напустив на себе суворий вигляд.

— Ой, хлопці-хлопці, — по-батьківськи зітхнув він, — вам усе ігри та цяцьки, а мечі все-таки не іграшкові!

— Байдуже! — сказав Едмунд. — Ви вже якось постарайтеся, якщо зачепите мене, то не дуже, а мені, либонь, і повіки вас не дістати…

— Гм, а що? — спокусився гном. — Хай і так — покажу вам два-три прийомчики, але попереджаю: це вельми, вельми небезпечно!

Два мечі зблиснули на сонці, неначе дві зірниці, а троє глядачів зіскочили з помосту, звільнивши місце для двобою. Що ж, цей герць заслуговував на куди більше глядачів, аніж ті, що часом їх ставлять на театральному кóні. У театрі ще хоч як там, можна з цікавістю спостерігати за поєдинком на шпагах, та й то, як стверджують фахівці, з подібним фехтуванням жоден лицедій, якого б хвацького дуелянта він не зображав, не пережив би навіть однієї-однісінької, найпершої дуелі. Стосовно ж часів давніших, то театральний поєдинок схожий на реальний двобій не більше, ніж іграшковий меч на справжній. У пішому бою, наприклад, дуже вдалий прийом — це удар по ногах, тому що ноги — одне з небагатьох місць, яке не захищає обладунок. І вже треба не ловити ґав, а швидко відійти чи підстрибнути. Тут гном мав безперечну перевагу, бо Едмунду доводилося вести бій зігнувшись, а зігнувшись не дуже й пострибаєш. І все ж гном не врахував одного: всього лише добу тому він здолав би Едмунда, що називається, однією лівою, але за ті двадцять чотири години, що Едмунд дихав чарівливим повітрям Нарнії, багато що змінилося. Хлопець і сам не зміг би пояснити, чому він діє так чи так, але зір його набув гостроти, руки — вправності, ноги — швидкості, а голова — ясності. Він знову став королем Едмундом. Протягом певного часу бійці кружляли, подеколи обмінюючись ударами і вигадуючи мить для вирішальної атаки, і Сьюзан (яка так і не звикла до того, що діялось) не витримала і гукнула: «Обережніше!» — і тут, так раптово, що ніхто, крім Пітера, й помітити не встиг, як це трапилось, Едмунд невловним рухом закрутив меча суперника і вирвав його з рук. Меч із дзеленьчанням ударився об каміння, а Тиквік ну стрибати на одному місці, трясти рукою й дмухати на пальці, зовсім як невмілий гравець у крикет, який замість кулі загилив ключкою по землі й дістав на горіхи.

— Сподіваюся, що не забив вас, мій любий маленький друже? — уїдливо запитав Едмунд, відсапуючись і ховаючи меча в піхви.

— Це, це, це… — обурювався гном, усе ще дмухаючи на пальці, — це просто нечесно! Це якийсь хитрючий прийом, якого я не знаю!

— Авжеж-авжеж, — підтримав його обурення Пітер, — цілковито згоден із вами: якщо сильного рубаку і вдається знешкодити, то лише якимось неабияк хитрим прийомом, якого він, на щастя, не знає. Ну, але що вдієш, якщо все фехтування на цьому й побудоване! Зате в стрільбі з лука всі в рівних умовах. До речі, ви не хотіли б позмагатися з моєю сестрою?

— Овва, а ви хитрун, — нарешті розкумекав Тіквік. — Буцімто я не знаю, як вона стріляє! А втім — наголошую, — а втім, я згоден! (Тут Тіквік дещо хитрував: серед гномів він мав славу неабиякого лучника.)

Усі вийшли у двір замку.

— Тепер знайти б путню мішень, — поглядаючи навсібіч, мовив Пітер.

— А чим погане он те яблучко, бачите, ге-е-ен на тій гілляці, — показала Тіквіку Сьюзан.

— Юна леді має на прикметі он те, велике й золотаве, що висить посеред арки? — про всяк випадок перепитав Тіквік.

— Ні, леді має на приміті он те, маленьке й червоненьке, що висить над муром із бійницями, — уточнила Сьюзан.

Гном перемінився на обличчі.

— Та воно ж більше схоже на вишню, ніж на справжнє яблуко! — пробубонів він, але так, щоб ніхто не почув.

Аби все було по-чесному, на право першого пострілу кидали монетку, що добре розважило Тіквіка, який уперше побачив такий спосіб жеребкування. Першим випало стріляти гному. Стріляти зговорилися з верхньої приступки сходів, які вели з великої зали у двір. З того, як