Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Засліплення 📚 - Українською

Читати книгу - "Засліплення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Засліплення" автора Еліас Канетті. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 184
Перейти на сторінку:
здавався йому прісним і занечищеним. Він знов і знов примушував себе взятися за японські манускрипти, що лежали перед ним на столі. Та тільки-но йому щастило дотягтися до них, він одразу мало не з огидою відсмикував руку назад. Яке вони мають значення? Вони лежать у його келії вже п’ятнадцять років. Кін забув про голод і в обідню пору, і ввечері. Ніч застала його так само за столом. На початому рукописі він, усупереч своєму звичаєві, малював знаки, які не мали жодного сенсу. Близько шостої ранку він закуняв; у ті хвилини, коли він зазвичай уже вставав, йому приснилася гігантська бібліотечна будівля, зведена замість обсерваторії на кратері Везувію. Тремтячи від страху, Кін блукав у тій будівлі й чекав на виверження вулкана, яке мало початися за вісім хвилин. Той страх і блукання тривали безкінечно довго; вісім хвилин до катастрофи залишалися сталою величиною. Коли він прокинувся, двері до суміжної кімнати були вже замкнені. Бачити це він бачив, проте особливої тісноти не відчував. Двері не мали значення, позаяк усе тут було однаково давнє — кімнати, двері, книжки, рукописи, він сам, наука, його життя.

Ледь похитуючись від голоду, Кін підвівся й спробував відчинити інші двері, які вели до передпокою. Він виявив, що його замкнено. Спіймавши себе на замірі знайти щось поїсти, він, попри свою слабість, засоромився. З усіх різновидів людської діяльности на найнижчому щаблі стояла їжа. З неї зробили культ, хоч насправді вона тільки передувала іншим, вельми упослідженим фізіологічним функціям. Цієї хвилини йому спало на думку, що для однієї з них є привід і тепер. Він сказав собі, що має право поторгати двері. Порожній шлунок і фізичне напруження так його виснажили, що він знов мало не заплакав, як напередодні, коли лічили витрати. Але сьогодні йому забракло сили навіть заплакати; він тільки жалібно вигукував:

— Та я не хочу їсти, я не хочу їсти!

— О, це, перепрошую, чути приємно, — сказала Тереза, що вже якийсь час чекала за дверима, прислухаючись до його перших рухів. Нехай не думає, що вона його нагодує. Чоловіка, який не приносить у дім грошей, не годують. Ось що Тереза збиралася йому сказати; вона боялася тільки, що він про їжу забуде. Та коли тепер він їсти відмовився сам, вона відімкнула двері й сказала йому, що про це думає. І розводити в своєму помешканні бруд вона, мовляв, теж не дозволить. Коридор перед її кімнатами належиться їй. Так завше ухвалює суд. Що сказано про те, як можна проходити в будинках? Вона розгорнула й розгладила складену в кілька разів цидулку, яку доти тримала в руці, й прочитала:

— «Проходити дозволено тимчасово, до окремої вказівки».

Вона вже побувала внизу й купила в різника та городниці — і там, і там її терпіти не могли — харчів на одного їдця, хоч це обійшлося їй дорожче й зазвичай вона запасалася відразу на кілька днів. У відповідь на здивовані погляди Тереза демонстративно заявила: «Віднині його вже ніхто не годуватиме!» Господарі, покупці й продавці в обох крамницях були вражені. Потім Тереза слово в слово списала оголошення біля сусіднього проходу. Поки вона дряпала, торбина з тими гарними харчами лежала на брудній землі.

Коли вона повернулася, Кін іще спав. Вона позамикала двері, Що вели до коридору, й стала на чати. Нарешті вона сказала йому про все. Тимчасовий дозвіл вона скасовує. Користуватись її коридором до кухні й убиральні тепер він не має права. Там йому нема чого робити. Якщо він іще раз запаскудить її коридор, то щодня прибиратиме його сам. Вона не служниця й подасть на суд. Виходити з помешкання він може, але тільки якщо робитиме це як належить. Вона йому покаже, як це належить робити.

Не чекаючи його відповіді, вона прослизнула попід стіною до вхідних дверей. Спідниця її терлася об стіну, справді не торкаючись частини коридору, яка належала їй, Терезі. Потім вона пропливла на кухню, взяла грудочку крейди, що збереглася ще від її шкільних років, і провела жирну лінію між своїм коридором і його.

— Це, перепрошую, поки що, — промовила вголос. — Олійною фарбою намалюю потім.

Голодний і збентежений, Кін до пуття не добрав, що тут діється. В її рухах він не бачив сенсу. «Це й досі на Везувії?» — питав він себе. Ні, на Везувії був страх через ті вісім хвилин, але цієї бабеги там не було; Везувій — це, мабуть, не так іще й погано. Ось тільки з виверженням довелося поморочитись. Тим часом чимдалі більшої мороки почала завдавати і його власна нужда. Вона гнала його до забороненого коридору так, немовби Тереза не проводила там крейдою жодної лінії. Сягнистими кроками Кін подався до своєї мети; Тереза рушила вслід за ним. Її обурення було не менше, ніж його нужда. Вона була б наздогнала його, одначе він добряче вихопився вперед. Він, як і належить у таких випадках, замкнувся, і це врятувало його від її рук. Вона торгала замкнені двері й раз по раз пронизливо скрикувала собі в лад:

— Це, перепрошую, скінчиться судом! Це, перепрошую, скінчиться судом!

Збагнувши, що ці зусилля марні, вона подалася на кухню. Біля плити, де її завжди осявали найкращі ідеї, Тереза додумалася до істинної справедливости. Гаразд, проходити вона йому дозволить. По-людському вона може його зрозуміти. Треба ж йому до вітру вийти. Але що вона за це матиме? Їй теж ніхто нічого не дарує. Вона мусить усе заробляти. Вона віддасть йому коридор, а він нехай віддасть їй за це частину своєї кімнати. Вона має берегти свої кімнати. Де їй спати? Три нові кімнати вона замкнула. Тепер замкне й колишню свою комірчину. Входити туди не можна. Тож і доведеться, перепрошую, спати в нього. А що ж їй залишається ще? Вона поступається своїм гарненьким коридором, він звільняє їй місце у себе в кімнаті. Меблю вона візьме з комірчини, де колись спала економка. За це нехай бігає в нужник, скільки йому заманеться.

Тереза ту ж мить вискочила на вулицю й привела носія. Зі сторожем вона не хотіла мати до діла, адже її чоловік підкупив його.

Щойно її голос угамувався, знеможений Кін заснув. Прокинувшись, відчув у собі свіжість і відвагу. Він пішов на кухню й, забувши про докори сумління, з’їв кілька бутербродів. Коли він, нічого не підозрюючи, повернувся до своєї кімнати, вона виявилась удвічі меншою. Посередині впоперек стояла ширма. За нею він побачив Терезу серед її

1 ... 57 58 59 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засліплення"