Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз ступила через поріг, і перед нею з'явилася сцена, яка її шокувала. Підвал, як і все навколо, здавався чужим і темним, але саме в цій тіні з’явилась її сестра — Емілія. Вона стояла, спершись на одну з поличок, і, коли побачила Роуз, в її очах блиснуло відчуття того, що все стало на свої місця.

— Ну привіт, сестричко, — промовила Емілія, її голос був спокійним, навіть трохи зневажливим, немов вона чекала цього моменту вже давно.

Роуз була приголомшена, її розум не одразу міг вірити в те, що відбувається. Вона стояла, мов закам'яніла, але зрештою змогла вимовити одне слово:

— Емілія…

Сміх Емілії звучав навіть дещо холодно.
—Ха-ха, не очікувала, правда? Наша матір, я бачу, розповіла, — вона поглянула на Роуз з виразом, що був одночасно і знайомим, і відразливим.

Роуз зібралася з силами.
—Ти вбила тих шість чоловіків, — її голос був твердий, але все ще лунала гірка невпевненість.

Емілія лише знизала плечима і розсміялася ще голосніше.
— Ахах, не шість, а десять. Ви ще їх знайдете. Хочете підказку? — її слова мали в собі дивну легкість, яку Роуз не могла зрозуміти. Як можна так спокійно говорити про те, що вона зробила?

— Емілія, навіщо ти це робиш? — нарешті змогла сказати Роуз, хоча її серце билося швидше, і думки металися у розгубленості. Всі ті роки, що вона намагалася зрозуміти, чому її сестра зникла, чому її родина була такою розірваною, і зараз перед нею стояла правда, яку було неможливо ігнорувати.

Емілія лише посміхнулася, але в її очах не було ні жалю, ні співчуття — тільки байдужість до того, що сталося.

Емілія зробила паузу, її обличчя змінило вираз — вона спостерігала за Роуз, ніби чекаючи на реакцію, а потім продовжила свою розповідь з дивною спокійністю, немов все, що вона робила, було закономірним.

— Хочеш дізнатися, чому я так вчинила? — її голос був холодним, але зберігав якусь нестримну енергію, як у людини, яка вже не має нічого втрачати.
— А мій любий хлопець — насильник, перша моя жертва, яку я залишила у Нью-Йорку. Він зробив мені боляче, і він поплатився за це.

Роуз не могла повірити своїм вухам. Все це звучало, як сцена з кошмару, але її сестра стояла перед нею, цілком серйозно.

— Приїхавши сюди, я дізнавалася про кожного чоловіка інформацію, — продовжила Емілія, її очі вже були заповнені темною відчуженістю. — А тоді я розправлялася. Усі ці надписи — лише доказ того, що вони останні покидьки, яким я давала урок.

Роуз відчула, як серце б'ється швидше. Її розум не міг впоратися з тим, що вона чула. Вона намагалася запитати, але слова ледь вийшли.

— Емілія, але навіщо ці фокуси зі мною? Залякування, присилання руки в коробці, а і ще, куди ти поділа місіс Фітц? — питання вихопилось з її вуст, мов ніби для того, щоб викликати якусь реакцію.

Емілія засміялась, її сміх знову був холодним, навіть трохи презирливим. — Місіс Фітц? — вона підняла брови. — Я відправила її в іншу країну. Такий чоловік їй був не потрібний, тому вона зараз живе в своєму задоволенні. Її життя більше не пов'язане з тим, що тут сталося.

Роуз почувала, як у її грудях закипає біль і відчай. Вона стояла, погляд її був прикутим до сестри, але серце все більше відчувало тяжкість у кожному слові, яке лунало з уст Емілії.

— Ти не можеш цього робити! — майже прокричала Роуз. Всі ці роки, вона не могла навіть уявити, що її сестра, яка завжди була її підтримкою, була тією, хто стояв за вбивствами. Всі ці страшні речі, які відбувалися навколо них, здавались тепер частиною неймовірної реальності, що повільно падала на її свідомість.

Емілія все так само стояла спокійно, її посмішка ніби стала ще більш холодною і безжальною. — І що ти хочеш зробити, Роуз? Зупинити мене? Ти ще така наївна...

—Чому? — запитала Роуз знову, хоч вже й не очікувала відповіді. —Чому ти це робиш, Еміліє?

— Бо вони цього заслуговують, — сказала Емілія. — Кожен з них. Вони зробили мені боляче, і я забрала все, що їм належало. А ти... ти була мені завжди на допомогу, підтримувала... але ти не зрозумієш мене, Роуз. Ти не зможеш.

Роуз закусила губу, відчуваючи, як сльози підступають до очей. Вона не могла вірити, що її сестра була частиною цієї страшної гри. Всі її відчуття, всі моменти разом, наче перекинулися в нещадну безодню.

— Ти була моєю сестрою, Еміліє, — тихо сказала вона. — Я не можу повірити, що це ти...

Емілія не відповіла, лише знову посміхнулась. — Ти можеш спробувати зупинити мене, Роуз. Але навіть ти не зможеш знайти всі відповіді, поки не зрозумієш, хто насправді ти.

Поліція, що стояла позаду Роуз, нарешті прийняла рішення. Один з офіцерів, чоловік у формі з серйозним виразом обличчя, підійшов до Емілії. Його голос був рішучим, але спокійним.

— Емілія Рейд, ви заарештовані за підозру у вбивствах та інших злочинах. У вас є право мовчати, все, що ви скажете, може бути використано проти вас у суді.

Емілія дивилась на нього без жодних емоцій. Її посмішка не зникла, хоча і стала менш відчутною. Вона не робила жодних рухів, не намагалася втекти або протестувати. Здавалося, вона вже була готова до цього моменту.

— Я знаю, що це значить, — сказала вона з холодною байдужістю. — Але це все одно не змінить того, що я зробила. І ви не розумієте, чому...

Офіцери підійшли до неї і почали заарештовувати її, одягаючи наручники на її зап’ястя. Всі стояли мовчки, спостерігаючи за тим, як сестра Роуз, яка до цього була її опорою, тепер стала її ворогом.

Роуз дивилась на Емілію, її серце билося шалено, і всі думки в голові перемішались. Вона не могла повірити, що все це відбувається з її родиною.

— Ти зробила те, що не можна пробачити, — тихо промовила Роуз, її голос був змішаним з розчаруванням і болем. — Я ніколи не думала, що прийду до цього...

Емілія повернулась до неї і відповіла спокійно:
— Я знаю, ти не зрозумієш, Роуз. Але це те, що я мусила зробити.

З поліцією та Емілією, яка тепер була затримана, Роуз відчула, як вся її реальність почала змінюватися. Те, що здавалося можливим лише у кошмарах, стало її реальністю.

Вони залишили підвал, і Роуз вже не могла навіть уявити, що чекає попереду.