Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Якесь у мене після цього листування з Адмом неприємне відчуття. Наче все добре, але, разом з тим, почуваюся ніби програвшим. 

Сиджу на роботі, переглядаю матеріали по інших справах, а з голови не йдуть слова Адма про те, що він хоче, щоб я теж обрав цей шлях. Дідька лисого, не дочекається! 

Дзвонить телефон, і коли я бачу, що це шеф, то неприємні передчуття ще посилюються. 

— Ніку, — каже Ден. — У нас ще один труп із того сайту з петиціями. І недалеко від місця злочину затримали підозрілого мужика. Той твій товариш, Даня, може переглянути записи з камер, щоб подивитися, звідки він ішов? Бо не хоче нічого говорити, тільки каже, що не маємо права його допитувати. 

— Так, звичайно, — кажу я. — Зараз я зайду до нього, ми разом подивимось. 

— Подзвониш мені, як тільки ви щось знайдете. Якщо не знайдете, теж подзвони. І, може, зайдеш до того мужика, може ти знайдеш до нього підхід, — говорить шеф.

— Добре, зараз подивимось записи, а тоді підійдемо до затриманого, — відповідаю й піднімаюся з-за столу. От звідки це передчуття. Чергове убивство, а ми навіть не спробували йому запобігти. Здається, я вже трохи втомився від цього Бога і його приспішників. І не впевнений, що нам вдасться щось про них дізнатися. 

Але наказ є наказ. Іду до Дані, в його малесенький кабінет. Він, як і завжди, сидить за своїм компʼютером і щось швидко переглядає. Переключається з вкладки на вкладку, я майже не встигаю побачити, що там взагалі. Ну, точно був сайт петицій. 

— О, привіт, — він обертається до мене. — Побачив тебе в відображенні екрану.  

— Привіт, — кажу я, сідаючи на єдиний вільний стілець. — Чув, що трапилося нове вбивство? Якось так швидко, раніше у них були довші перерви…

— Думаєш, той Адмін чи його Бог щось замислили? Може, в них стало більше прибічників? — припускає Даня.

— Все може бути. До речі, про прибічників, я якраз по цьому питанню. Неподалік від місця злочину затримали якогось мужика, без документів, від відмовляється пояснювати, куди йшов, ось його фото, — я відкриваю на телефоні знімок, який мені надіслав Ден. — Можеш глянути записи з місця події, зараз скину координати. Раптом він десь потрапив на камеру? Треба швидко, бо не маємо права його довго тримати без доказів…

— Зараз розберемося, — Даня киває і відкриває якусь зі своїх програм. 

Вводить координати. На екрані я бачу карту і купу різних зелених, жовтих і червоних точок. Даня наближує потрібне місце, натискає на найближчі зелені точки, щось вводить. 

Я бачу, що йде якесь завантаження.

А за хвилину нам відкривається купа файлів. Даня кидає їх в якусь іншу програму і ми знову чекаємо.

— Зараз ця програма буде шукати людей, схожих на того мужика зі знімку, — пояснює він. 

— Цікаво,  — я з нетерпінням дивлюся на екран. 

На ньому виникає зображення чоловіка, який швидкою ходою йде по вулиці, а потім звертає в підворіття. 

— Здається, він якраз прямує від місця злочину, — кажу я. — А який тут час запису? 

— Девʼята сорок шість, вечір, — відповідає Даня, збільшуючи цифри на кадрі. 

— Все збігається, зараз я наберу шефа, — кажу я і дзвоню Денові. Коли той приймає виклик, я кажу:

— Це Нік, ми знайшли запис із нашим підозрюваним, о двадцять першій сорок шість він ішов у напрямку від місця злочину. Надіслати вам відео? 

— Так, надсилай зараз же, — сказав Ден. — Я і не сподівався, що ви так швидко знайдете докази!

— Даня — справжній профі, — з гордістю дивлюся на друга, коли це кажу. — То ми зараз удвох підійдемо до затриманого, спробуємо його розпитати, що він там робив. Можливо, коли дізнається, що в нас є докази, буде більш зговірливим…