Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Я злюсь. Взагалі вийшов з себе через те, що побачив, а потім і через цю розмову. Чому він такий впертий? 

Ніку не відповідаю. Це, можливо, схоже на якусь "моральну" поразку. Але мені все одно. Я знаю, що я не стану ніяким монстром. Я навпаки допомагаю людям. І я не вбиваю всіх підряд. Я взагалі нікого особисто не вбиваю. Ну, практично. В дуже екстрених випадках буває всяке.

Коли в двері дзвонять, зітхаю. От і ще одна проблема. Я довго на все заплющував очі, але тепер не можу. Це стає надто небезпечно.

Впускаю Енн в квартиру, вона виглядає схвильованою. 

 — На мене напав якийсь мужик! — скаржиться вона.

— Ого, — роблю вигляд, що нічого не знаю, знімаю з неї пальто і вішаю, а потім веду Енн до спальні. Саджу на ліжко. — Ану лягай, на живіт. Зроблю тобі масаж. Тобі треба розслабитись.

 — Так, мені треба розслабитись. бо я вся на нервах, — вона слухняно виконує мій наказ. 

Сідаю на неї зверху. Дістаю з кишені халату наручники і в одну мить заклацую спочатку один, а потім і інший, приковуючи її до ліжка. 

Ми колись грали в подібне, тож вона не брикається. От тільки сьогодні в нас будуть зовсім інші ігри:

— Що ти робила з Ніком? — нависаю над нею, шепочу на вухо. 

 — А звідки ти знаєш? — запитує вона. — Нічого не робила, відпусти, мені незручно. Я й так тобі розкажу, ніяких секретів в мене немає…

Я секунду роздумую, але все ж знімаю один наручник і вона звільнюється. Але я все ще сиджу зверху. 

— Розказуй, Енн. 

— Він працює в поліції, і та дівчина, що з ним була, здається, теж. Я колись для однієї статті брала у нього коментар. А тут він мене побачив і запитав, що це за мітинг, ну, я розказала. Завжди добре мати знайомих в поліції, хіба ти так не вважаєш? Він не дуже розумний. може розповісти щось корисне…

Я перевертаю її обличчям до себе. Притискаю до ліжка. Наші обличчя дуже близько:

— Я не хочу, щоб ви спілкувалися.

 — Та ми й не спілкувалися! — вигукує вона. — Якийсь мужик напав на мене. а він мене захистив. А що, краще. щоб мене згвалтували або вбили? 

— Обійняв, — хмикаю я. — Він тебе обійняв.

— Просто підтримав, щоб я не впала. А тоді він пішов з напарницею своєю. Якщо ти бачив той запис, то розумієш, що ніякого продовження не було. І взагалі він не в моєму смаку! Я просто думала, що він може бути корисним тобі…

До Ніка я, само собою, зовсім не ревную її. Але їй краще подати все саме як ревнощі. 

— Не зустрічайся з ним, зовсім. Ні для інформації, ні для чогось іншого, — я зазираю Енн в очі і торкаюсь долонею її щоки. 

 — Добре, якщо ти так хочеш, не буду… — говорить вона, ластячись до мене. — А що з масажем? Буде він чи ні?

— Буде, — я облизую губи і торкаюсь ними її шиї, а мої руки погладжують ідеальне тіло крізь одяг. — Є один цікавий індійський масаж. Називається тентричний… Тобі сподобається…

Коли мої руки опускаються нижче, я чую, як дзвонить телефон десь в кабінеті. Я лишив його там, коли пішов відчиняти двері. 

— Пофіг, — шепочу їй на вухо. — Енн, не зрадь мене, будь ласка. Я прошу тебе. 

 — Для мене існуєш тільки ти, — відповідає вона. — Не сумнівайся в мені, будь ласка!

— Добре, я не буду сумніватись, — на цих словах я подаюсь вперед і цілую її. 

Цілую не так, як зазвичай. Глибше, це вже щось глибше за просто бажання. Я хочу вірити їй. Хочу знати, що хоч хтось завжди буде повністю на моєму боці, що б я не робив… Енн справлялась з цим раніше. Вона навіть вбила ту сволоту… Я не буду сумніватися…