Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Величезне авто з дитячими кріселками, сумками, подушками, пелюшками і запасом серветок на рік під’їхало до родинного будинку Волкових. Влад вийшов першим — з лівої руки Дем’ян, на правій — Афанасій. На спині рюкзак, у ньому — пляшечки, серветки, і тиша, якої він вже скучив.

— Скільки ще лишилось? — глянув на Настю.

— Ще троє. І моє терпіння, — жартує Настя, тримаючи Ізабеллу, а слідом Микита і Артур несуть Лева і Захара, як священні реліквії.

Усередині будинку…

Сестра Влада в шоці:

— Боже, в них п’ятеро. Це не родина, це хор.

Мама Влада:
— Як я маю вивчити, хто є хто?

Настя:
— Спокійно. Оце з чорненьким волоссячком — Лев. Він вже головний. Бо крикнув, коли ще не встигли дістати з машини.

Микита (розгублений):
— То я Лева тримав чи Афанасія?.. ААА!

Артур:
— Настя, у нас серйозне питання. Можна всім зробити кольорові шкарпетки з іменами? Бо ми вже переплутали два рази. І я не жартую.

Настя сміється, притискає Ізабеллу до грудей, яка спокійно сопе:

— Почнемо з браслетиків. Потім кольори. Потім, може, татуювання...
— Ні! — вигукнув Влад. — Тільки не татуювання!

Влад проводить екскурсію “Дитяча кімната 3000”:

— Тут — колиски. Тут — ігрова зона. Тут — пуфики для дядьків, які будуть валитися від виснаження.
— А де зона для “я вже не розумію, хто з них плаче”? — уточнив Артур.

Усі сміються, хоч і трохи панікують.

Настя підсумовує:

— Ми з вами впораємось. Бо ми — команда. І бо ми… вже не уявляємо життя без кожного з них.

Кадр із вечора:
П’ятеро малюків у ліжечках. Влад заснув із Левом на грудях. Микита годує Афанасія, Артур — читає Захарові, Ізабелла спить у Насті на грудях.
На стіні — напис:

“Тут живе 5 сердець і ще більше любові.”