Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

У палаті було тепло, світло, пахло молоком, дитячою присипкою і… щастям.

Настя лежала з ніжною усмішкою, тримаючи маленьку Ізабеллу, загорнуту в рожеву ковдрочку, а біля ліжка вже зібралися: Влад (схожий на охоронця біля королеви), Микита, Артур, тато Олександр і... лікар, який ще не відійшов від п'ятірні.

— Заходьте вже, боягузи, — сказала Настя жартома. — Малюки вас чекають.

Першим увірвався Микита, тримаючи купу м’яких іграшок і величезного ведмедя:

— Це Дем’янові! Ой, ні, Захарчику! Хоча, Афанасію пасує мій левик… Ой, я вже заплутався!

Артур тихіше підійшов до ліжка, схилився до Ізабелли:

— Привіт, принцесо… Ти не повіриш, який у тебе буде татко. Але, здається, у тебе буде… сила в п’ять разів більша.

А Влад тим часом...

— Я потримаю їх! Я тато! Я мушу потримати ВСІХ.

— Влад, вони п’ятеро… — прошепотала медсестра.

— І що? В мене два плеча, дві руки і навіть коліна! Подавайте!

І от через кілька секунд Влад стоїть із чотирма малюками, а п’ята — Ізабелла — спокійно лежить у нього на голові, як корона 

— Фото! Швидко, фото! — закричав Микита. — У нього зачіска відлетіла, але він щасливий!

Клік! Фото потрапило в Instagram і TikTok за секунди.

Підпис:

"Папа-марафон: 5/5. Переможець — Влад Волков.
А зачіска… ми її любили."

Настя тихо сміялась і плакала водночас:

— Влад, я тебе люблю. І тебе. І тебе. І тебе. І тебе…
— А мене? — прошепотів Влад.
— Тебе — найбільше. Бо без тебе не було б усіх них.