Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Була глибока ніч. У палаті було напівтемно, лише тьмяне світло лампи і тремтливе серцебиття на моніторі.

— Влад… — прошепотіла Настя, стискаючи його руку. — Мені здається, наші діти не хочуть чекати до ранку.

— Я тут. Ти тільки дихай. Все буде добре, кохана. Ти найсильніша в світі… ти моя Настя.

Через кілька годин...

— Перший! — вигукнула акушерка. — Хлопчик! Сильний, голосний.

— Як назвемо? — Влад нахилився до Насті, в сльозах щастя.

— Дем’ян. Благодатний, бо він відкрив двері цій любові…

— І другий… ох, який голосистий! — лунає далі.

— Захар. Той, хто пам’ятає Бога… бо ми молилися і дочекались.

— І ще… третій хлопчик! — лікар навіть посміхнувся. — Неначе рицар у мініатюрі.

— Афанасій, — прошепотіла Настя. — Бо наша любов — безсмертна.

— Іще один! Четвертий хлопчик! — здивувався Влад. — Я не встигаю рахувати!

— Лев, — твердо сказала Настя, втомлена, але світла. — Бо вони всі народжені з серцем левів.

Влад уже думав, що це все. Він цілував Настині руки, дякував їй і світу… але лікар вигукнув:

— І ще одне серденько! Маленьке… дівчинка! Принцеса!

Ізабелла з’явилася на світ тихо, але владно. Вона розплющила очі і наче мовчки сказала: “Я тут, мамо.”

— О, ти вже подруга мами, правда? — прошепотіла Настя. — Ізабелла. Бог є моїм обіцянням.

Микита вже сидів на підлозі, обіймаючи Артура за шию:

— Я… я — дядько. П’ять разів. Як це пережити?

— Це як марафон… тільки без тренування! — відповів Артур, витираючи сльози.

А тато Олександр стояв і мовчав, дивлячись у вікно палати. Його очі блистіли, а серце билося, як у молодого.

— Вона стала мамою… моєю гордістю… — прошепотів він. — І тепер у нас — п’ятеро маленьких героїв і героїня.