Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Крістіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Крістіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крістіна" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 177
Перейти на сторінку:
нього покращилася і він мав непоганий вигляд, але то був вигляд книжкового хробака-окулярника. Арні не був хлопцем того різновиду, якого могла б хотіти Лі Кебот; радше можна було очікувати, що вона виснутиме на американській шкільній версії Аполлона.

Люди струмками текли по футбольному полю: наші гравці та їхні, наші фанати та їхні.

— Про машини тринділи, — злегка насмішкувато повторила Лі. Потім повернула обличчя до Арні й усміхнулася йому. А він у відповідь розплився в усмішці, щасливій і дурнуватій, від якої в мене одразу потепліло на душі. Лише дивлячись на Арні, я розумів, що коли Лі до нього так усміхається, Крістіна зникає десь у найдальшому кутку його свідомості; вона відходить на задній план і займає належне їй місце — транспортного засобу.

І мене це дуже навіть влаштовувало.

18 / На трибунах

О Господи, купиш мені «мерседес-бенц»?

Усі мої друзі їздять на «порше»,

Я хочу компенсацію хоч десь…[89]

Дженіс Джоплін

Перші два тижні жовтня я часто бачив Арні й Лі в коридорах. Спочатку вони спиралися то на його шафку, то на її, розмовляли, поки не дзеленчав дзвоник на перевірку відвідування; потім трималися за руки; потім виходили зі школи разом, обіймаючись. Це сталося. Говорячи жаргоном старшокласників, вони почали «ходити разом». Але я думав, що не просто ходити. Я думав, що між ними кохання.

Крістіни я не бачив з того самого дня, як ми перемогли «Гідден-Гіллз». Очевидно, вона повернулася до Дарнелла для проведення подальших робіт — може, такою була угода між Арні та Дарнеллом, коли того дня власник гаража видав йому дилерський реєстраційний знак і нелегальну наклейку. «Фурії» я не бачив, зате часто натрапляв на Лі й Арні… і багато про них чув. Вони спричинили фурор і плітки. Дівчата хотіли знати, що вона в ньому знайшла, заради всього святого; хлопці, завжди практичніші й прозаїчніші, хотіли тільки знати, чи мій чахлий друзяка вже зумів залізти їй у трусики. Ні те, ні те мене не цікавило, але час від часу я все-таки замислювався — а що Реджина й Майкл думають про надзвичайний випадок першого кохання в їхнього сина?

Одного понеділка в середині жовтня ми з Арні разом їли в обід свої сендвічі на трибунах біля футбольного поля, як і планували того дня, коли Бадді Реппертон витяг ніж — і за це його справді відрахували. Канючі й Дона відправили погуляти на три дні. Станом на той день вони поводились як взірцеві слухняні хлопчики. А тим не-надто-приємним часом футбольну команду ще двічі переїхали катком. Наш командний залік тепер становив 1–5, і тренер Паффер знову поринув у сердиту мовчанку.

Мій пакет з обідом був не такий наповнений, як у день Реппертона й ножа; єдина чеснота, яку я вбачав у нашому 1–5, — ми тепер так безнадійно відстали від «Ведмедів з Рідж-Рок» (у них було 5-0-1), що для нас було б неможливо якось прорватися в Асоціації, поки автобус із їхньою командою не звалиться з краю урвища.

Ми ніжилися на лагідному жовтневому сонці — не за горами вже було свято маленьких примар у простирадлах і гумових масках та костюмів Дарта Вейдера з «Вулворта» — активно перемелюючи їжу щелепами й не надто багато залишаючи на потім. Арні мав фаршироване яйце і обміняв його на один з моїх сендвічів з м’ясним рулетом. Здається, батьки дуже мало знають про таємне життя своїх дітей. Щопонеділка, починаючи з першого класу, Реджина Каннінґем клала Арні в пакет з обідом фаршироване яйце, і щодня після того, як у нас на вечерю був м’ясний рулет (у неділю на вечерю зазвичай), у моєму пакеті лежали сендвічі з холодним м’ясним рулетом. Я завжди ненавидів м’ясний рулет, а Арні завжди ненавидів фаршировані яйця, хоча я ніколи не бачив, щоб він хоч раз відмовився від яєць, коли їх було приготовано по-іншому, байдуже як. І я часто загадувався над тим, що б сказали наші матері, якби довідалися, як мізерно мало з тих сотень фаршированих яєць і десятків сендвічів із холодним м’ясним рулетом, покладених кожному з їхніх синів у пакети з обідами, насправді було з’їдено тими, кому вони призначалися.

Я перейшов до печива, а Арні — до своїх інжирових батончиків. Він зиркнув на мене, щоб переконатися, що я дивлюсь, а потім демонстративно запхав усі шість батончиків до рота й захрумтів, гротескно надимаючи щоки.

— Господи, яка бридота! — вигукнув я.

— Унг-унг-гут-унг, — відповів Арні.

Я взявся тицяти пальцями йому в боки, у ті місця, де йому завжди було дуже лоскотно, й закричав:

— Намну тобі боки, Арні, дивись, бо намну тобі боки!

Арні розсміявся, і в повітря з його рота пурхнули леткі крихти подрібнених батончиків. Я розумію, що розказую гидоту, але нам було дуже смішно.

— Денніфе, перефтань! — сказав Арні повним батончиків ротом.

— Що-що ти кажеш? Я тебе не розумію, варвар ти сраний, — я не припиняв тицяти його пальцями, «мнучи йому боки», як ми це називали в дитинстві (а тепер цей вислів чомусь загубився в пісках часу), і він звивався, і викручувався, і сміявся.

Зробивши один потужний ковток, він відригнув.

— Каннінґем, ти така свиня, — прокоментував я.

— Я знаю, — судячи з вигляду, його це страшенно тішило. Та, може, і тішило насправді; наскільки мені відомо, він більше ні перед ким і ніколи не показував фокуса «шість-інжирових-батончиків-за-раз». Якби він зробив це перед своїми батьками, Реджина напевно народила б їжачка, а Майкл дістав би крововилив у мозок.

— А найбільше їх ти скільки за раз з’їдав? — спитав я в нього.

— Якось — дванадцять. Але думав, що вдавлюся.

Я пирхнув зі сміху.

— А Лі вже показував?

— До випуску приберігаю. І боки їй трохи намну також, — тут ми обидва розреготалися, і я зрозумів, як сильно мені часом бракує Арні. У мене був футбол, студентська колегія, нова дівчина, яка (я сподівався) погодиться подрочити мені перед тим, як закінчиться сезон кіно просто неба. Уламати її на щось більше я й не сподівався; вона була занадто зачарована сама собою. Хоча пробувати це зробити було весело.

Навіть попри все це насичене життя, я скучав за Арні. Спочатку була Крістіна; тепер — Лі й Крістіна. У такому порядку, хотілося сподіватися.

— А де вона сьогодні? — спитав я.

— Захворіла. У неї місячні, мабуть, болить сильно.

Я подумки здійняв свої внутрішні брови. Якщо вона обговорює з ним свої жіночі клопоти, то вони вже дуже близькі.

— А як ти того дня

1 ... 57 58 59 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крістіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крістіна"