Читати книгу - "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"

У передпокої задзеленчало розтрощене вікно. Якась самовбивча допитливість змусила мене визирнути за ріг. Там крізь завіси, що затуляли вікно, просунулися численні мацаки.

Емма взяла мене за руку й смикнула вбік, в інший коридор — у кухню — через чорний хід — у садок, засипаний попелом, — по провулку, яким уже, трохи відстаючи одне від одного, бігли наші. А тоді хтось крикнув: «Гляньте, гляньте!» Я на бігу повернувся і побачив велику білу птаху, що ширяла високо над вулицею.

— Міна… це міна, — сказав Єнох. І те, що здавалося ажурними крильми, зненацька чітко виокремилося у парашут, а те жирне й сріблясте тіло, що висіло під ним, було напаковане вибухівкою. Янгол смерті погідливо спускався на землю.

Порожняки вирвалися надвір. Я бачив їх здалеку: мчали через сад і махали в повітрі язиками.

Міна з делікатним «дзинь» приземлилася біля будинку.

— Лягай! — заволав я.

Шансу сховатися в укриття в нас не було жодного. Я заледве встиг упасти на землю, коли нас накрив сліпучий спалах і рвонуло так, ніби розверзлася земля. Ударна хвиля пекучо-розжареного вітру вибила з мене дух. На спину посипався чорний град уламків, і я притисся коліньми до грудей.

Потім був лише вітер, і сирени, і дзвін у вухах. Я хапав ротом повітря й задихався у вирі пилюки. Натягнувши на ніс і рот комір светра, щоб дихати крізь нього, я поволі перевів дух.

Порахував свої кінцівки: дві руки, дві ноги.

Добре.

Повільно сів і роззирнувся навколо. Крізь пилюку було погано видно, але я чув, як мої друзі кличуть одне одного. Лунали голоси Горація і Бронвін. Г’ю. Міларда.

А де Емма?

Я викрикнув її ім’я. Спробував зіп’ястися на ноги й знову впав. Ноги були цілі й неушкоджені, проте тряслися й не тримали.

— Еммо! — знову закричав я.

— Я тут!

Голова сіпнулася на звук її голос. Емма матеріалізувалася крізь дим.

— Джейкобе! О Господи. Слава Богу.

Ми обоє тряслися. Я обійняв її за плечі й провів руками по тілу, щоб пересвідчитися, що вона не поранена.

— Ти як, нормально? — спитав я.

— Так. А ти?

Очі боліли, пекло в легенях, кололо в спині там, де на мене обвалився град уламків. Але біль у шлунку зник. Тієї ж миті, як пролунав вибух, у мене всередині неначе хтось рубильник перемкнув і Чуття щезло.

Порожняки випарувалися.

— Я в нормі, — кивнув я. — У нормі.

З нашими теж нічого страшного не сталося, крім подряпин і порізів. Ми, хитаючись, зібралися в гурт і оглянули одне одному рани. Усі були незначними.

— Це диво якесь, — недовірливо похитала головою Емма.

Ще більшим дивом ця подія здалася нам, коли ми збагнули, що навколо валяються гвіздки, шматки бетону й гострющі, мов ножі, уламки дерева. Багато таких скалок вибухом увігнало в землю.

Єнох пошкандибав до машини, припаркованої неподалік. Вікна в неї були розтрощені, а весь корпус так побило шрапнеллю, наче по ньому випустили багато автоматних черг.

— Ми мали б бути мертві, — зачудовано промовив Єнох і тицьнув пальцем у дірку. — Чому в нас нема дірок?

— Друже, у тебе там застрягло. — Г’ю підійшов до Єноха і зняв у нього зі спини на светрі, вкритому кіркою піску, зім’ятий гвіздок.

— І в тебе. — Єнох зняв з Г’ю зазублений металевий штир.

Ми всі обдивилися свої светри. У кожному стирчали довгі уламки скла, шматки металу, які мусили б продірявити наші тіла, але не продірявили. Наші кусючі завеликі дивні светри були не вогнетривкі й не водонепроникні, як припускала емурафа. Вони були куленепробивні. І врятували нам життя.

— Мені й не снилося, що колись завдячуватиму життям такому неоковирному одягу. — Горацій помацав пальцями якість вовни, з якої було сплетено светр. — Цікаво, чи можна з нього зробити смокінг.

Підійшла Меліна з голубкою на плечі й двома сліпими братами поряд. Завдяки своєму сонарному чуттю брати знайшли невисоку стіну з надміцного бетону — він звучав як твердий — і вчасно затягли за неї Меліну, бо наступної миті вибухнула бомба. Отже, тепер нам була невідома доля лише двох нормальних дівчаток. Та коли вляглася пилюка і стало видно їхній дім (точніше те, що від нього лишилося), будь-яка надія знайти їх живими згасла. Верхній поверх провалився, товстим шаром уламків ліг на нижній. Лишився тільки кістяк оголених балок і задимлене каміння.

Бронвін усе одно зірвалася з місця й побігла, викрикуючи імена сестер. Я заціпеніло проводжав її поглядом.

— Ми могли їм допомогти й не допомогли, — нещасним тоном промовила Емма. — Покинули їх помирати.

— Це не мало б ні найменшого значення, — сказав Мілард. — Їхні смерті вже вписано в історію. Навіть якби сьогодні ми врятували їм життя, завтра з ними сталося б щось інше. Ще одна бомба. Автобус потрапив би в аварію. Вони належать минулому, а минуле завжди бере своє, хоч би скільки ми в нього втручалися.

— І саме тому не можна піти в минуле і вбити Гітлера ще немовлям, щоб запобігти війні, — докинув Єнох. — Історія зцілює сама себе. Правда ж, цікаво?

— Ні, — відрубала Емма. — А ти безсердечний виродок, якщо говориш про вбивство немовлят у таку мить. Чи взагалі про це говориш.

— Гітлера-немовля, — уточнив Єнох. — Плюс обговорювати теорію контурів краще, ніж впадати в непотрібну істерику. — Він перевів погляд на Бронвін, котра вилізла на руїни й копирсалася в них, перекидаючи уламки.

Розвернувшись, вона помахала нам руками й закричала:

— Сюди!

Єнох похитав головою.

— Хто-небудь, приведіть її сюди. Нам взагалі-то імбрину треба йти шукати.

— Сюди! — не вгавала Бронвін. — Я когось чую.

Емма подивилася на мене.

— Стривай. Що вона сказала?

І ми всі помчали до Бронвін.

* * *

Меншу дівчинку ми знайшли під великим уламком стелі. Вона впала на ванну, ванна розбилась, однак не розпалася. Всередині зіщулилася Есмі — мокра, брудна, травмована, проте жива. Ванна захистила її, як і обіцяла сестра.

Бронвін підняла плиту рівно на стільки, щоб Емма могла засунути руки й витягти малу. Есмі вчепилася в Емму. Вона тремтіла й плакала.

— Де моя сестра? — спитала вона. — Де Сем?

— Тихо, маленька, тихо. — Емма заколисувала її у своїх обіймах. — Ми відведемо тебе в лікарню. Сем пізніше підійде. — Звісно, то був обман, і я бачив, що в Емми серце розривалося, коли вона це казала. Те, що ми вижили й ця дівчинка також, було другим дивом за одну ніч. Очікувати третього було б з нашого боку ненаситно.

Але третє диво (чи щось