Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

Біля воріт заїжджого двору по містку, перекинутому через канаву, походжав молодий чубатий парубок у просторій кацавейці, що підозріло випиналася на грудях.

Зняв його Воронько. Проходячи повз парубка, він попросив вогника прикурити. Парубок адресував його до покійної матері.

— Чого ти лаєшся! — з докором сказав Воронько, зупиняючись на містку. — Ти ж, здається, молодший за мене.

— Йди, батю, своєю дорогою, — порадив хлопець, — а то, дивись, не дійдеш.

Воронько скрушно промовив:

— Неввічливий ти якийсь… — І боцманським своїм кулаком затопив парубка в морду.

Не встиг той отямитись, як його скрутили, відібрали схований за пазухою обріз, і червоноармійці в цілковитій тиші зайняли подвір'я.

Парубок виявився просто скарбом. Зрозумівши, з ким має справу, він перелякався до ікавки. Досить було кількох слів Іларіонова, і парубок погодився на все, аби тільки зберегти своє життя. Підштовхнувши його наганом у спину, Іларіонов сам привів парубка на ґанок і звелів спокійненько викликати хазяїна. Коли хазяїн вийшов, його стукнули рукояткою револьвера по тім'ю, затиснули рота і сховали відлежуватись у відхоже місце. Потім колишній вартовий викликав ще двох бандитів, які, за свідченням парубка, були набагато «сурйозніші» від попереднього, їх відправили туди ж, куди й хазяїна. Далі все відбулося просто і не без ефекту, на який Іларіонов був мастак.

Біля вікна стали червоноармійці. Воронько заблокував двері, що виходили на задвірок. Іларіонов з чотирма бійцями ввійшов у будинок.

Стрілянини майже не було. Тільки один напівп'яний дідуган з проваленим носом випалив в Іларіонова з браунінга, подряпавши йому кулею щоку. Дідугана знешкодили. Решта вісім озброєних бандитів без опору підняли руки.

Іларіонову забинтували голову, і він тут же, за обіднім столом, допитав колишнього вартового. Парубок без затримки повідомив, що виступити вони повинні були відразу після вибуху, що в той же самий час у місто мали вдертися смагінці (звідки — він не знав) і що з усіх арештованих тільки хазяїн, Хвиля, знає, здається, міські явки Крученого. Але допит Хвилі довелося тимчасово відкласти, як сказав Воронько, «за станом здоров'я». Зв'язаних бандитів повели в штаб…

Уся операція була проведена при сонячному світлі, зайняла менше години і закінчилася ще до того, як повітря струснув вибух.

Так, вибух усе-таки стався. Комендант, розміркувавши, вирішив не випробовувати долю і не колупатися в небезпечному механізмі міни. Він одніс міну за місто, і вона вибухнула о дев'ятнадцятій годині тридцять п'ять хвилин. Такого гуркоту тут ще не чули. В найвіддаленіших кварталах Олешок задеренчали віконні шибки.

А трохи згодом зачастили, захлинаючись і перебиваючи одна одну, кулеметні черги…

… Брати Смагіни мчали на Олешки, впевнені, що захоплять червоних зненацька, що в місті паніка й безладдя після вибуху в штабі, що нема зараз в Олешках такої сили, яка могла б протистояти їх молодечому озвірілому нальоту.

У Саковніна не було часу продумати і організував засаду так, щоб у цей вересневий вечір банда братів Смагіних закінчила своє існування. Пізно попереджений Олексієм, він встиг тільки вислати назустріч їй дві стрілецькі роти, що були в його розпорядженні, і виставити кулеметний заслон.

Натрапивши на них біля міської застави, банда не прийняла бою. Ледве заговорили кулемети і з палісадників гримнули залпи червоноармійських гвинтівок, ледве перекинулися через кінські шиї перші вершники, як смагінці повернули коней і почали відходити. Курява коричньовою хмарою здійнялася над шляхом, і з неї бризнули неприцільні постріли у відповідь. А коли курява розсіялась, на шляху валялося більше десятка трупів, і в канаві сторчма на боці лежала тачанка, у якої під час розвороту відлетіло колесо. Поруч конав кінь з переламаними ногами. На двох інших конях, обрізавши посторонки, тікали їздові. За ними шкутильгаючи біг спішений бандит, у якого вирвався переляканий кінь. Він стріляв у повітря і слізно благав «братіків» не покидати його. Переконавшись, що допомоги чекати марно, бандит заліг на пагорку і довго одчайдушно відстрілювався, вбивши двох червоноармійців і тяжко поранивши командира взводу…

… Нічого цього Олексій не бачив.

Доручивши Храмзову обшукати будинок Федосових і взяти Севу з льоху, він стрімголов помчав у штаб, щоб попередити Саковніна про те, що має відбутися наліт. Начальник штабу послав його до Величка на базар з наказом відправити людей до міської застави. Після цього Олексій мав негайно повернутися в штаб.

Коли Олексій доповів про сумні наслідки облави у Федосової і попросив дозволу разом з працівниками особливого відділу вирушити на боротьбу з бандою, Величко дав йому доброго прочухана.

— Без тебе обійдуться! Крученого проґавив, тепер і дівку хочеш? Марш по Федосову! Без неї не повертайся!..

Олексій повернувся на Портову. Сева все ще сидів в льоху і в переговори з чекістами не вступав: очевидно, чекав приходу своїх. Володя показав Олексієві знайдені а підвалі будинку Федосових толові шашки, обривки телефонного дроту: хтось із Діниних друзів систематично рвав наш зв'язок.

Звелівши продовжувати обшук, Олексій спустився до купальні. Біля неї погойдувався на воді великий рибальський дубок, на якому прибув Сева.

Олексій одв'язав човен і вирушив на острів…

ПО ДІНУ

Вибух він почув, коли проїздив повз пристань… Над плавнями палахкотіла червона передвечірня заграва, тихенько погойдувались верби, що вже починали жовкнути. Тінь від них напливала на річку… І раптом Олексієві здалося, ніби і верби, і холодна гладінь річки, і червоні хмари, і прибережні будиночки — все здригнулося, змістилося, як від поштовху, і втратило стійкість. Люди на дебаркадері заметушилися.

Олексій прислухався до гуркоту повільно осідаючого вибуху, намагаючись угадати, де рвонуло. Юнак, мов від холоду, звів лопатки, коли подумав, що цей вибух призначався для штабу, розташованого в тісному оточенні жилих будинків, і що сам він, за планом Маркова, мусив перебувати в цей час там. І Діна знала про це?..

Піщана обмілина, на якій Олексій висаджувався минулого разу, лишилася позаду. Юнак причалив біля тихої заводі, де комиш ріс рідше. Виліз на берег і, вийнявши револьвер, пішов шукати хатину.

В заростях густішали вечірні сутінки. Плавні розм'якли від недавніх дощів, вологий мох цямкав і глибоко осідав під чобітьми. Іноді він рвався, і ноги по коліна вгрузали у багнюку. Олексій просувався повільно, навпомацки, вибираючи твердий грунт.

Почулися голоси. Олексій зупинився. Голоси долинали трохи ззаду і наче згори. Ліворуч тягнувся низький обривистий схил ярка, густо порослий молодими вербичками. Ухопившись за кущ, Олексій виліз наверх, пройшов кілька метрів і побачив задню стіну хатини. В хатині розмовляли.

З хвилину він стояв, намагаючись по голосах визначити, скільки там чоловік. Ось заскрипів невдоволений баритон старого Федосова. Йому голосно і владно відповіла Діна. Вона