Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джури козака Швайки 📚 - Українською

Читати книгу - "Джури козака Швайки"

300
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джури козака Швайки" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 70
Перейти на сторінку:
- це може бути.

- Та ні, - заперечив Швайка. - Це хтось нашого штибу, інакше Барвінок поводився б не так. Ви ось що, хлопці… Я зараз піду туди, а ви скрадайтеся за мною.

Край невеликої галяви палахкотіло багаття. Довкола нього сиділо з десятеро чоловік. Вони насторожено повернули голови до самотнього прибульця. Зненацька один з них скочив на ноги і вигукнув:

- Швайка! А щоб ти скис!

- А, Мацик! - відгукнувся Швайка і ступив до гурту. - Що, чекаєте, поки схоплять татари?

Мацик посміхнувся.

- Не думав я, що ти так швидко втратиш вивідницький нюх! - сказав він. - Невже не помітив нашої сторожі?

- Та ніби помітив, - відказав Швайка.

- А де вона, га? З якого боку?

- Зараз вискочить…

Швайка ледь чутно свиснув. У гущавині щось загрозливо загарчало, і в ту ж мить з-за високого куща глоду сполохано випурхнув кремезний чоловік.

Швайка насмішкувато пирхнув:

- Ну й полохлива в тебе сторожа, Мацику!

- Ніби ти не злякався б, - засоромлено почав виправдовуватися вартовий. - Стою, видивляюся, аж очі на лоба лізуть. А тут як гаркне щось біля самісіньких штанів! А вони, розумієш, в мене єдині… О, та це ж вовк! - вихопилося у вартового, коли Барвінок вийшов на галявину і усівся біля Швайкових ніг.

- Звісно, вовк, - згодився Швайка. - А ти гадав, що то був ведмідь?

- Привіт, друже, - сказав Мацик Барвінкові. І пояснив тим, хто сидів навколо багаття: - Це він врятував мені життя. Ось, візьми, скуштуй, - і він витяг із клунка шмат якоїсь печені.

Швайка поворушив гілкою в багатті, запитав:

- До Вирвизуба розігналися?

- До нього, куди ж іще, - відказав Мацик, спостерігаючи за тим, як їсть Барвінок. - Ото коли розігнав нас дід Кібчик по селах, подався і я до своєї Ковалівки. Почав розповідати про те, як дали чосу татарві - аж тут на мене налетіло трійко панських посіпак. Мовляв, чом зманюєш народ? Ну, я дав їм у зуби, звісно. Затим зібрав найкращих хлопців, то й ідемо оце козацької саламахи скуштувати.

Швайка прискіпливо оглянув Мацикове товариство й поцікавився:

- Ви що - тільки ложки для саламахи взяли?

- Чому тільки ложки? - запитав полохливий вартовий.

- Та щось малувато шабель бачу.

Вартовий виставив уперед ріжно, яким можна було б підняти півкопиці.

- А це ж тоді що? - запитав він.

Швайка зиркнув на ріжно, стенув плечима.

- Для сіна добре. Але ж ногайці - не сіно.

- Яньо цим ріжном двох ногайців заколов, - втрутився Мацик. - Як хрущів прохромив.

- А їхні шаблі я роздав хлопцям, - сказав Яньо. - Навіщо вони мені? - І він любовно погладив вичовганий до блиску держак.

- Тоді інша річ, - згодився Швайка. - Але коней щось не бачу.

- З кіньми гірше, - почухав потилицю Мацик. - Коні вдома залишилися, бо там без них як без рук. А собі позичимо у татар.

- А коли татари не згодяться? - запитав хтось із канівецьких.

- Згодяться, куди вони дінуться. Хлопці на них зараз люті, мов ті чорти.

- Хто зараз не лютий, - зітхнув Мациків сусіда.

- Еге ж, - підхопив Мацик. - Тому і йдемо до Вирвизуба.

Темнішало. Язики полум’я шугали угору. Санько приліг поруч з Грициком. Барвінок підійшов до них, покрутився трохи і влаштувався посередині.

Нараз від дороги долинуло:

- Пугу!

- Ще один, - сказав Яньо.

Проте він помилився. До вогнища підійшло п’ятеро.

- Куди зібралися, братове? - запитав передній.

- Туди, куди й ви, - відказав Мацик. - До Вирвизуба. А самі звідкіля будете?

- З Берестового, може, чули? Це під Галичем. Дізналися, що взимку бусурманів трохи полоскотали, то чом, гадаємо, і влітку цього не зробити? О, то й вовки вже з вами? - здивувався він, коли побачив, як поміж хлопців насторожено звівся Барвінок. - Ну й часи настали! Навіть звірина йде на татарина…

НА БОБРОВОМУ ОСТРОВІ

На четвертий день на обрії замаячіла Кам’яниця. Трохи пізніше з-за лози вигулькнули вартові.

- Татари, чи що? - приставивши долоню до лоба, запитав Мацик.

- Аби татари, то за ними вже давно здійнялася б курява, - заперечив Швайка. - Ні, то хтось із наших.

Він не помилився. Верхові повільно їхали назустріч. Незабаром Санько в передньому упізнав Остапа Коцюбу. Поруч з ним раз у раз виринала з трави голова Куцого.

- Як ти сюди потрапив? - почоломкавшись, запитав його Швайка. - Ти ж ніби з хлопцями збирався за пороги.

- Були ми з братчиками й там. Та потім вирішили, що цього літа тут буде веселіше. Тож і перебралися сюди.

- А Штефан де?

- У таборі. Просив мене повартувати замість нього. Бо йому, бач, ніколи. Підбирає загін з нових гарних хлопців. Коли хочеш, і тобі може вділити.

- Не треба мені нікого. Самому в татарському степу набагато краще, - відказав Швайка.

Острів, куди Остап направив Швайкових товаришів, називався Бобровий. Був він доволі великий - з одного кінця ледь виднівся інший. На ньому поодинці росли вигинисті дуби, над водою погойдувалися очерети та ліщина. Поміж дубів виднілося зо два десятки просторих куренів. А от від бобрів, здається, й сліду не лишилося. Чи то вже винищили їх, чи самі подалися світ за очі. Та й не дивно, адже на острові зібралося кілька сот людей. І всі були при ділі. За очеретами роздягнені братчики з галасом заводили неводи. Тут же рибу розтинали і в’ялили під спекотним сонцем. Чоловіків з тридцять нічної сторожі відсипалися в холодку. Пахло димом. Біля казанів куховари патрали дичину, і пір’я розліталося довкола, наче пухнасті листопадові сніжинки.

- Захотілося, розумієш, хлопцям свіжини, - пояснив Остап. - А то все саламаха та саламаха.

Поміж казанами походжав голий до пояса дід Кібчик і бурчав на кашоварів, що не так готують. А сам раз у раз позирав у бік Вирвизуба, котрий над берегом випробовував прибульців. Уздрівши Швайку з хлопцями, забув про все і, наче молодий, кинувся до них.

- А я вже думав, що з вами щось трапилося! - ще здалеку гукнув він. - А як там Кудьма?

- Нема вже діда, - глухо відказав Швайка. - Померли дідо. Визволили мене з пазурів Кобильського і померли.

- Он як… - дід Кібчик незмигно задивився на неозору дніпрову гладінь. - Так, казав він про це. Оце, каже, як зберетеся великим гуртом, то можу й перебратися до своїх батьків… Що ж, гарне життя прожив Кудьма.

1 ... 57 58 59 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури козака Швайки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джури козака Швайки"