Читати книгу - "Том 2"

XXII

Ох, поет я бідний швабський! — Поет глузує з так званої «швабської школи поетів», навколо якої групувалися реакційні провіиціальні поети південних, швабських областей Німеччини. Найбільше Гейне висміює двох поетів цієї школи — Карла Мейєра і Густава Пфіцера.

ІПтуккерт — швабська назва міста Штуттгарта, центра «швабської школи поетів».

Келле Крістоф-Фрідріх — один з поетів «швабської школи», німецький дипломат.

Кернер Юстінус (1786—1862) — німецький поет-містик.

XXIII

Еспартеро — іспанський генерал, у війні за іспанський престол стояв на боці Марії-Христини проти Дона Карлоса.

Пампелуна (тепер Памплона) — місто в Іспанії.

0 д о а р д о — герой драми Лессінга «Емілія Галотті», який вбиває свою дочку Емілію, рятуючи її від безчестя.

1 не має він бажання поломити гарну рожу, поки буря не зломила.— Гейне пародіює слова з дії V драми Лессінга «Емілія Галотті»: «Троянду зірвано раніше, ніж буря вломила її».

XXIV

Ганелон із Майнца — один з лицарів Карла Великого, який по-зрадницькому сприяв загибелі Роланда в Ронсевальській долині, .

Валгалла — в скандінавській міфології палац для душ померлих у битвах героїв. Гейне має на увазі палац під цією ж назвою, збудований у 1841 р. баварським королем Людвігом І, в якому було встановлено погруддя діячів німецької історії з бездарними віршовими написами.

XXV

Луї-Філїп п — французький король у 1830—1848 pp., захищав інтереси фінансової і промислової буржуазії. Скинутий з престолу лютневою революцією 1848 p., він втік до Англії.

Лафайєт (1757—1834)—французький політичний діяч, генерал.

XXVII

Фарнгаген фон Еизе Август (1785—1858)—німецький письменник і публіцист, друг Гейпе.

Майстер Людвіг — Людовіко Аріосто (1474—1533), видатний італійський поет доби Відродження, автор поеми «Несамовитий Роланд», присвяченої кардиналові д’Есте,

Шаміссо, Фуке, Бреніано — німецькі письменники-романтики першої половини XIX ст, *

Беллона — у римській міфології богиня війни.

ІЗ ЗБІРКИ «ROMANZERO»

МАВРСЬКИЙ КОРОЛЬ

Вперше надруковано у журн, «Нова громада», 1906, № 2, стор. 43—44.

У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (далі:ЦНБ АН УРСР) (X, 12) вберігається чистовий автограф. Чорновий, незакінчений автограф перекладу знаходиться в ІЛ (ф. 2, № 885). Обидва автографи без дати.

Датується орієнтовно 1893 роком.

Подається за першодруком, звіреним з автографами,

[20] ENFANT PERDU («СТОЯВ НА ЧАТАХ Я В ВІЙНІ ЗА ВОЛЮ...»)

Вперше надруковано у журн. «Вільна Україна», 1906, № З, стор. 39.

Подається за першодруком.

Датується орієнтовно 1900 роком.

У чорновому недатованому автографі (ф. 2, № 882) четверта строфа перекреслена. Текст її відмінний від друкованого:

Так чатував я невсипуще й збройно.

Було дивлюсь — напевне щось іде — я й почастую оливом так гойно погане черево — аж загуде І

[20) ENFANT PERDU .

(«ЗАБЫТЫЙ ПОСТ Я В БИТВАХ ЗА СВОБОДУ...»)

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1948 p., № 9, стор. 124.

Чорновий недатований автограф перекладу (ф. 2, № 883) не має заголовка.

Заголовок взято з українського перекладу. Датується орієнтовно 1900 роком на тій підставі, що він був зроблений, очевидно, для доповіді про Г. Гейне, прочитаної Лесею Українкою російською мовою 23 березня 1900 р. в Київському літературно-артистичному товаристві.

Подається за автографом.

ІЗ ЗБІРКИ «З ПОЕТИЧНОЇ СПАДЩИНИ»

(Nachlese zu den Gedichten)

117) ТКАЧІ

Вперше надруковано у «Записках Ніжинського Інституту народної освіти», 1926, кн. VII.

.Чорновий автограф перекладу (ф. 2, № 13) без дати і підпису,

Тут же знаходиться копія, зроблена невідомою рукою (ф. 2, № 899).

Датується орієнтовно 1899 роком, коли Леся Українка працювала над перекладом драми Гергарта Гауптмана «Ткачі». Подається за автографом.

З ФРАНЦУЗЬКОЇ

Віктор Гюго

«ЛАГІДНІ ПОЕТИ, СПІВАЙТЕ!..»

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1906, № 18, стор. 7, без другої строфи.

Датується 1889—1890 роками, коли Леся Українка перекладала й інші твори В. Гюго. .

Подається за автографом (ф. 2, № 887).

«Рідний край»— український громадський і літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Полтаві 1905—1907 pp., у Києві 1908—1914 pp., у Гадячі 1915—* 1916 pp.

СІРОМА

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1891, № 10-12, стор. 173—175, під заголовком «Бідні люди».

Передруковано у збірці «На крилах пісень», К., 1904,

стор. 123—133, під заголовком «Сірома» (Переспів). Ініціали автора наведено в кінці твору: (з В. Г.).

Недатований чистовий автограф знаходиться в ІЛ (ф. 2, № 888).

В листі до матері від 6 серпня 1889 р. Леся Українка писала: «Pauvres gens» прочитала, постараюсь, конечне, їх перекласти». Через якпйсь час вона повідомляла брату Михайлові: «Розпочала... «Les pauvres gens». В листі до брата Михайла, датованому 26—28 листопада 1889 p., Леся Українка писала про закінчення роботи над перекладом і пересилку рукопису до редакції журн. «Зоря».

Датується вереснем — жовтнем 1889 р. на підставі листування.

Подається за текстом збірки 1904 р.

«Н а р о д» — український громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Видавався у Львові і Коломиї 1890—1895 pp.

З ДАВНЬОЇ ІНДІЙСЬКОЇ З «РІГ-ВЕДИ»

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Видання перше Ольги Косач-Кривинюк. Катеринослав, 1918, стор. 17—25. •

Переклади творів староіндійської обрядової поезії увійшли як ілюстративний матеріал до підручника «Стародавня історія східних народів», який Леся Українка написала у 1890 р. для молодшої сестри Ольги. Переклади виконані не з оригіналу, а в французьких або німецьких текстів. В листі до М. Драгоманова від 6 грудня 1890 р. з Луцька Леся Українка писала: «Та от іще напишіть мені, прошу, чи не знаєте, може, який є переклад ведичних гімнів на французькій або німецькій мові, може б я його собі купила, бо страшенно мені сподобались тії гімни по уривках, які я знайшла в «Історії» Menard’a».

Автограф підручника зберігається в ІЛ (ф. 2, № 25). Переклади з «Ріг-Веди» містяться у першому зошиті на арк. 6—14, зв. У передмові до видання «Стародавньої історії». О. Косач-Криви-нюк відзначила, що незадовго перед смертю Леся Українка дозволила надрукувати книжку, «але конче хтіла переглянути її і виправити перед друком. Тяжка недуга не дала їй зробити сього,

і «Стародавня історія» друкується тепер так, як вона була написана одразу, без жодних змін і поправок». Можливо, що у переклади гімнів з «Ріг-Веди» були внесені деякі поправки, бо у друкованому тексті порівняно з автографом є незначні стилістичні виправлення.

Чорновий автограф перекладів (ф. 2, №