Читати книгу - "Мідний король"

— У тебе була одна, але ти плюнув на неї й викинув.

— Моло-одший громадяни-ин Імперії? — з презирством протягнув Лукс.

— Так. Це коли ти хочеш, щоб у тебе не стріляли одразу, а перше бодай поговорили.

— Мені нема про що говорити з імперськими вартівниками.

— Мені теж. Тому в нас нема документів. І ми бунтівники. І за нами женуться.

Лукс розсміявся.

* * *

Розвіяр спав.

Люди живуть, мов у сні, сказав старий Маяк. Живуть, не задумуючись ні про минуле, ні про майбутнє, ні про себе. А самі вони вірять, що задумуються, але насправді їхні думки — це всього лише невиразні відчуття. Вони відчувають про майбутнє і про себе, але не бачать ні прожилок на траві під ногами, ні візерунку сніжинки на рукаві. Але для того, щоб думати, треба помічати дрібниці.

І ще — треба кожної миті жити наяву, сказав володар. Навіть коли ти спиш, ти маєш знати, чого хочеш.

Розвіяр розклепив повіки. Світало, Лукс спав, скрутившись калачиком, на його хутрі блищала роса. Дівчина Яска прокинулась і готувалась тікати — повільно, навшпиньки, відходила все далі в ліс. Правий її черевик розірвався, і в дірці було видно подряпаний палець.

— Доброго ранку, — сказав Розвіяр.

Вона здригнулась і зупинилась.

— Луксе, — покликав Розвіяр. Звіруїн прокинувся миттєво — просто розплющив очі.

— Будь ласкав, пошукай поїсти, — сказав Розвіяр. — Нам сьогодні йти цілий день.

Лукс піднявся, із задоволенням отряхнувся, так що в різні боки полетіли холодні краплі роси. Дівчина пощулилась. Лукс поглянув на неї, на Розвіяра, кивнув.

— Розклади вогонь, — сказав хрипким зі сну голосом. — Не сирим-бо жерти.

І пішов, отрушуючи на ходу росу з низько навислих гілок.

— Збирай хмиз, — велів Розвіяр дівчині. — Немає часу вилежуватись.

Вона дивилася на нього, не рухаючись із місця. Садно на лобі закипілось, очі запали, на щоці відбилися жорсткі травинки.

— Можливо, ти вмієш запалити вогонь очима? Бо все відвологло…

— Я нічого не вмію, — сказала вона тим самим хрипким, ламким голосом. — Навіщо я тобі? Я нічого не можу.

— Тільки оглушувати імперських магів?

— Це випадково. Я… розлютилась.

— Ти вмієш чаклувати, тільки коли розлютишся?

— Я не вмію чаклувати… Навіщо ви… Навіщо ти це зробив?! Тебе просили? Життя… то й що?!

— Тобі не шкода життя?

Вона схлипнула:

— Шкода… Але ж… я сама… вони всі… Навіщо тобі? Відпусти…

Розвіяр піднявся й підійшов до неї впритул. Вона поточилась назад.

— Бач, я маю на тебе право, — м’яко сказав Розвіяр. — Тому що я за тебе вирішив.

— Тебе не просили!

— Не просили. А я вирішив. Тепер ми з тобою пов’язані, як дві довбешки двоголової змії. Через тебе і нас уб’ють, якщо впіймають.

— Я не хотіла…

— Я хотів. Тепер я хочу, щоб ти нам допомогла… Ти ж маг.

— Я не можу, — повторила вона вкотре. — Я не маг. Я не вмію.

— Не вмієш?

Розвіяр ударив її по щоці, ніби несильно, але Ясчина голова мотнулась, і сама вона мало не впала.

— Не умієш? А так?

Розвіяр знов її вдарив. Вона скинула руку, намагаючись відбити третього ляпаса. З тим самим успіхом могло захиститися пташеня ситухи.

— Завтра, щонайпізніше позавтра тут будуть справжні маги, — сказав Розвіяр. — Вони стануть шукати — за запахом — тебе. І нас. Коли я ще раз почую від тебе «не можу», ми прив’яжемо тебе до дерева отут, у лісі. І вони знайдуть тебе за запахом, а від нас відстануть.

Вона дивилася на нього з таким жахом, ніби він був личинкою вогнянки.

— Боїшся? Вони відчують запах твого страху. Можеш ти збити їх зі сліду?

— Не мо… — Вона закашлялась.

— Добре. Чогось ти навчилась. Тепер слухай: ти, нікчемна тварюко, накликала гнів Імператора на ціле село. Не врятувала дитини й нікого не спасла, тому що ти, нікчемна мерзотнице, взялась вирішувати за інших, і ти їх усіх погубила!

Дівчисько, ощирившись, скинула руки. Розвіяр сахнувся вбік — дарма. Світ перед очима залився білим світлом і зник. Коли Розвіяр знов розплющив очі — над головою погойдувались гілки, він лежав на спині, майже потонувши в ранковому тумані, тіло здавалося ватяним і руки погано слухались. Розвіяр підняв долоню до лиця; посеред лоба, трохи вище над переніссям, відчувалась гаряча вм’ятина. Торкатись до неї було так боляче, що Розвіяр засичав крізь зуби.

Скільки минуло часу? Шуу… Магу дісталося більше. На Розвіяра в неї не стало сил… Чи пожаліла?

Із лісу виринув Лукс, тягнучи в спущеній руці товсту двоголову змію. З нерозумінням у погляді витріщився на Розвіяра:

— Що… ти… Матінко Воф, та вона тебе…

— Лови, — утомлено сказав Розвіяр. — Далеко зайти не могла.

* * *

Коли Лукс притягнув, бо вона пручалася, Яску, багаття вже горіло, шипіли сирі гілки, а туман тим часом піднімався все вище. Стовбури сповилися білим; Яска верещала і дряпалась, поперек щоки в Лукса тяглась довга кривава смуга.

— Розбирайся з нею сам, — сказав звіруїн, кидаючи Яску на траву. — Я вже не радий… що ми зв’язались.

Яска важко дихала. Її сукня була розірвана на плечі, висіла клаптем. Вона подивилась на Розвіяра, побачила ранку на його лобі й затрусилась.

— Сядь, — сказав Розвіяр.

Вона послухалась. Розвіяр глибоко зітхнув; дівчисько визнало його владу над собою. І вона теж.

— Значить, ти зовсім безпомічна? І мухи не вразиш?

Вона ковтнула.

— І ти не маг? У тебе немає магічної сили?

Вона хотіла відвести погляд, але він не дозволив. Дівчисько затрусилось.

— Я сказав неправду, — промовив він повільно. — Твої сусіди виживуть. Можливо, взагалі нічого їм не буде. Може, ти нікого й не погубила… крім нас із Луксом. А ми ж не важимо.

Вона кліпнула, збита з пантелику. Потім сказала пошепки:

— Будь ласка… поясни, чого ти від мене хочеш.

— Інша річ, — він усміхнувся. — Я хочу, щоб ти захистила нас трьох від погоні. Від справжньої погоні, з магами й криламами. Коли нас шукатимуть із неба.

— Я не…

Вона замовкла й заплакала без сліз.

Розвіяр підійшов і всівся поруч. Обійняв її за плечі:

— Послухай, а що ж робити? Я розумію, це вперше. Але ж усе буває вперше. Ніхто не народжується двічі і не вмирає.

— Я спро…бую, — крізь сльози видавила Яска.

— Ти зробиш, — м’яко виправив її Розвіяр.

Туман густішав, обступаючи маленьке багаттячко, яке сичало в росі.

— Слухай, я жерти хочу, — меланхолійно завважив Лукс. — Власний хвіст готовий проковтнути, коли чесно.

* * *

На ходу вона погодилася держатися за плече Лукса. Розвіяр ішов з другого боку; у правій руці в нього був кинджал.