Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Нед і Консель сіли на диван поруч зі мною, і канадець одразу ж запитав мене:

— Пане професоре, що таке перлина?

— Для поета, мій хоробрий друже, перлина — це сльоза моря, — почав я. — Для народів Сходу — це краплина затверділої роси; для жінок — це коштовний овальний камінь з матовим блиском, який вони носять на пальці, на шиї чи вухах; для хіміка — це суміш фосфорнокислих солей з вуглекислим кальцієм; нарешті, для натураліста — це хворобливий наріст на організмі, який утворює перламутр у деяких двостулкових черепашок.

— …що належать до типу молюсків, класу пластинчастозябрових, — додав Консель.

— Правильно, мій учений друже Консель. Отже, всі ті молюски, які виділяють перламутр, тобто блакитну, блакитнувату, фіолетову чи білу речовину, що покриває всередині стулки їхньої черепашки, здатні створювати перлини.

— А їстівні черепашки теж створюють перлини? — спитав канадець.

— Так, створюють, зокрема їстівні черепашки деяких водойм Шотландії, Уельсу, Ірландії, Саксонії, Богемії і Франції.

— Добре, віднині візьмемо це до уваги, — промовив канадець.

— Але, — знову почав я, — головним і найбільш плідним молюском, що дає перли, є черепашка-перлівниця. Перлина — це лише перламутровий наріст сферичної форми. Він утворюється або на стулках черепашки, або в складках тіла молюска. На стулках перлина приліплена міцно, а на тілі лежить вільно. Проте незалежно від місця перебування вона завжди має якесь міцне ядро — мертве яєчко, піщинку — навкруги якого протягом довгих років відкладається тонкими концентричними шарами перламутрова речовина.

— А чи багато перлин буває в одній черепашці? — спитав Консель.

— Так, багато. Деякі черепашки являють собою справжні дорогоцінні скриньки. Десь навіть написано, але я в це мало вірю, що в одній черепашці знайшли понад сто п’ятдесят акул.

— Сто п’ятдесят акул! — скрикнув Нед Ленд.

— Хіба я сказав акул? — ніяково перепитав я. — Я хотів сказати: сто п’ятдесят перлин. Акули ні до чого!

— Авжеж, — відізвався Консель. — А чи може пан розказати нам, як добувають перлини?

— Для цього використовують кілька способів. Часто, коли перлина пристає до стулок, ловці витягають її щипчиками. Але найчастіше черепашок кладуть на циновках, простелених на березі; молюски гинуть на повітрі і починають розкладатися, а через десять днів вони вже готові до обробки. Тоді їх висипають у великі басейни, наповнені морською водою, розкривають і миють. Після цього сортувальники спочатку відділяють перламутрові платівки, які йдуть на продаж у ящиках по сто двадцять п’ять — сто п’ятдесят кілограмів. Потім відокремлюють тіла молюсків і розварюють їх, після чого проціджують і вибирають найдрібніші перлинки.

— Цінність перлів залежить лише від їхніх розмірів? — запитав Консель.

— Ні, не тільки від розмірів, а й від форми, від «води», тобто від переливу кольору, світла, що робить перлини дуже приємними для ока. Найкращі перлини називаються «парагонами», або «невинними перлинами», — вони утворюються в тілі молюска. Іноді вони бувають білі, часто непрозорі, але зустрічаються і опалово-прозорі, переважно сферичні та грушоподібні. Сферичні йдуть на браслети, грушоподібні — на серги, підвіски. Грушоподібні перли, як найцінніші, продаються поштучно. А перлини, що знаходяться на стулках черепашок і мають неправильну форму, цінуються менше, продаються на вагу. Нарешті, третьосортні дрібні перлинки, або, як їх називають, «зернятка», продаються на мірку; з них виготовляють, головним чином, різні вишивки, особливо для церковного вбрання.

— Сортування великих і малих перлин повинно бути, мабуть, довгою і важкою роботою, — сказав канадець.

— Ні, мій друже. Цю роботу виконують з допомогою одинадцяти решіт і ситечок з різними за діаметром отворами. Перлини, що не просіялися крізь решето з кількістю отворів від двадцяти до восьмидесята, відносяться до першого сорту. Ті, що не просіюються крізь ситечка з кількістю отворів від сотні до восьми сотень — другого сорту. Нарешті, перли, які просіюють крізь ситечка з дев’ятьмастами тисячею отворів, відносяться до «зерняток».

— Хитро придумано! — вигукнув Консель. — Таким чином, роботу сортувальників, як я бачу, вже механізовано… А чи не може пан сказати нам, які доходи приносить експлуатація розсипів перлових черепашок?

— Якщо вірити даним книги Сірра, — відповів я, — то цейлонські перлові мілини здаються на відкуп за річну оплату в три мільйони акул.

— Франків! — поправив мене Консель.

— Так, так, франків! Три мільйони франків. Але я думаю, що ці перлові промисли тепер приносять значно менше доходу, ніж раніше, так само як і американські промисли, які при Карлі V давали щорічної продукції на чотири мільйони франків, а тепер дають лише одну третину цього. В цілому експлуатація всіх перлових розсипів світу приносить тепер щорічний прибуток у дев’ять мільйонів франків.

— А ніде не згадується, — знову запитав мене Консель, — про знамениті перли, які начебто оцінені дуже високо?

— Згадується. Історія розповідає, що Цезар подарував Сервілії перлину вартістю в сто двадцять тисяч франків на наші гроші.

— А я навіть чув, — сказав канадець, — що в старовину якась дама розчиняла перли в оцті і пила його.

— Це Клеопатра! — швидко підказав Консель.

— Мабуть, це дуже несмачно! — додав Нед Ленд.

— Огидно, друже Нед, — відповів Консель. — Але подумати тільки, що якась чарка оцту коштує півтора мільйона франків.

— Шкода, що ця дама не була моєю дружиною, — промовив канадець, стискуючи кулаки з досить грізним виглядом.

— Нед Ленд — чоловік Клеопатри! — засміявся Консель.

— А я збирався одружитися, Конселю! — промовив серйозним тоном канадець, — і не з моєї вини ця справа не вийшла. Я навіть купив перлове намисто Кет Тендер, своїй нареченій, але вона чомусь вийшла за іншого. Що ж, це намисто обійшлося мені не більше як півтора долара, однак — повірте мені, пане професоре, на слово — перлини цього намиста ніколи б не пройшли крізь решето і з двадцятьма отворами.

— Дорогий Неде, — сказав я сміючись, — це ж були штучні перли, звичайні скляні кульки, наповнені есенцією перлової води.

— Ну й що з того, що есенцією, — відповів канадець, — вона теж багато коштує.

— Майже нічого! Це срібляста луска верховодки, розчинена в азотній кислоті. Есенція надзвичайно дешева.

— Саме тому, можливо, Кет Тендер вийшла заміж за іншого, — з філософським спокоєм озвався Нед Ленд.

— Але, — сказав я, — повернімося до розмови про особливо коштовні перли. Я впевнений, що жодний з земних монархів не мав ціннішої перлини, ніж та, що є в капітана Немо.

— Оця? — спитав Консель, показуючи на прекрасну дорогоцінність, яка лежала під склом вітрини.

— Так. Я думаю, що не помилюся, коли визначу її ціну в два мільйони…

— Франків! — швидко підказав Консель.

— Так, у два мільйони франків. І, безумовно, щоб її дістати, капітанові Немо треба було лише нахилитися.

— Чудово! — вигукнув Нед Ленд. — Хтозна, може й ми під час завтрашньої прогулянки зустрінемо таку