Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вересові меди 📚 - Українською

Читати книгу - "Вересові меди"

282
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вересові меди" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 95
Перейти на сторінку:
откуда у тебя такая ценная информация о том, что здесь вообще передачи принимают?

– Але ж колись… – Дана хутко скочила на ноги, недовірливо глянула на чоловіка. Жартує він чи що? Не так уже й багато часу минуло відтоді, як їй передавали вузлики з харчами у келію цього похмурого «гранд-отелю».

І раптом їй відібрало мову. За широкою спиною веселуна з осиково-морозяним поглядом стояв… Федір. У чорному плащі, білосніжній сорочці, краватці в косу смужку. Дивився кудись убік, на замок чи костел, наче його абсолютно не обходила розмова і не цікавила вона сама. Ніби ніколи він її і не знав. Просто чекав, коли його попутник закінчить свої словесні вправи. А може, це не Федір? Може, хтось, дуже схожий на нього? Бо ж хіба справжній Федір, отой, як казала Димка, чебуристий Лесик-Телесик, веселий, непосидючий, закоханий в неї по самі вуха, міг би так байдуже дивитися вбік, коли вона тут?

– «Але ж колысь»… – Здається, чоловіка дуже розсмішило Данине здивування. – Какие мы, оказывается, осведомленные об этом самом «колысь». Это было давно и неправда. Здесь, моя милочка, отдыхают уже осужденные. А им нич-ч-чего не полагается. Ни-ч-ч-че-го! Грешники должны страдать и голодать. Желательно – и в смоле кипеть. На то они и грешники. Ведь так? Ты же читала Библию? Вы же здесь все такие набожные… Ах, твой герой не грешник! Ну, конечно, раз он твой герой… А может, он и правда еще в чистилище, то бишь, под следствием? Тогда другое дело. Тогда можно и передачку. Но это в ином месте. У нас в городе теперь этих мест хоть пруд пруди. Ух ты, какие глазища! Какое личико! Какие волосы! Да я бы сам посидел в какой-нибудь каталажке, только бы получить что-нибудь с этих ручек. А вы, товарищ Лесик?

Той знизав плечима, запалив цигарку.

– Не в вашем вкусе, что ли?

Лесик… Значить, усе-таки Федір. Але чомусь він не хоче впізнавати її. Вперто дивиться мимо. Ну що ж, на все має бути своя причина. А про яке слідство говорить цей, в однострої? Хіба тато вчинив якийсь злочин, щоб його розслідувати? Йому ж навіть не сказали, за що забирають з дому. Арештували – і все. Дані хочеться випалити все це прямо в білувато-сірі очі з морозяною поволокою. Але вона вичавлює із себе усмішку.

– То, може, пан буде такий ласкавий і допоможе дізнатися, чи є тут мій тато?

– Во первых, не пан, а товарищ. А во вторых… Хм… Ну, конечно же я могу быть ласковым, да еще каким ласковым! Если ты тоже будешь ласкова со мной…

Дану страшенно нудить. Вона вже й сама не знає, від чого. Чи від недоспаної ночі і ранкової трясучки в автобусі, чи від цього хтивого погляду. Але їй треба дізнатися, чи тут її тато. Вона заплющує на мить очі, уявляє себе на сцені, тоді знову розплющує й усміхається.

– Перепрошую, товаришу…

– Ткачев. Валерий Ткачев. А рядом со мной… Впрочем, для тебя это не важно. А как зовут твоего отца?

– Дмитро Ясницький.

– Не слышал… Подожди здесь.

Чоловік пропустив поперед себе Федора і вони зникли у дверях прохідної. Появився Ткачов десь за годину.

– Нетушки такого. А на «нет» и суда нет. Может, мы с тобой вдвоем разделим трапезу? Что там у тебя так вкусно пахнет? Заходи. У меня здесь уютно. Ну чего уставилась? В тюрьме тоже бывает уютно. Здесь же не только камеры с кипящей смолой. Есть и райские кустики.

Він схопив її за лікоть, боляче стиснув, потягнув до себе. Дана різко шарпнулася, відштовхнулася вільною рукою, але вирватися з його залізних пальців не змогла. Вже за муром побачила, як з дверей в’язниці вибігає Федір.

– Товаришу Ткачов! Припиніть! Знайшли час для розваги. Треба починати допит. – І блискавичний погляд на неї. Погляд, що промовляв: утікай.

Дана рвонулася і кинулась на Замкову площу. Ткачов розвів руками і засміявся вслід.

– Беги, беги! Все равно от меня не убежишь! Я в этом городишке все дырки знаю.

Дана пробігла мимо костелу Петра і Павла, завернула до Хрестовоздвиженської церкви. Бігла й оглядалася. Здавалося, що той чоловік може несподівано випірнути з ранкового туману і потягти її назад, до сірих мурів. Перевела дух аж за Братським Мостом, вийшла на вулицю праворуч і раптом завмерла: та ж перед нею театр, колишній міський. Тільки вивіска вже не польською, а російською мовою. І не думала ж іти до нього, а ноги самі привели. Згадала наказ Ніни Певної: «Ти мусиш туди піти. Тебе приймуть. Ти повинна бути на сцені!» Може, і справді спробувати? Зрештою, а що їй втрачати?

Парадні двері зачинені. Службові – з іншого боку. Обійшла будинок ліворуч, вийшла на маленьку вуличку, що збігає від пошти до Стиру. Рішуче відчинила двері. За дерев’яним бар’єром – жінка, мабуть, чергова.

– Вам до кого?

– Я раніш працювала у театрі…

– Тут?

– Ні-ні, не тут, не в польському, а в українському, у Миколи Певного.

– А, є тут кілька ваших акторів. І художника вашого прийняли, кажуть, гарно малює декорації.

– Юрій Миць? Так, він дуже талановитий. Ви б не покликали його?

– Навіщо він тобі?

– Поговорити… Він же мене знає, може підтвердити…

– А що тобі дасть та балачка? Художник-декоратор тут нічого не вирішує. А ти, як я здогадуюсь, на роботу хочеш? Тоді

1 ... 57 58 59 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вересові меди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вересові меди"