Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. Дорога на Тір Мінеган 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

489
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. Дорога на Тір Мінеган" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 146
Перейти на сторінку:
звичайними людьми, а в зручну, як їм здавалося, мить вирішили завдати несподіваного удару. Ейрін і раніше знала, що чорні чаклуни, пов’язані з Ан Нувіном, можуть у разі потреби приховувати свою маґічну силу, а потім знову брати її під контроль, згаявши на це лише якісь дві-три секунди. Проте з’ясувалося, що й цього короткого проміжку Шайні цілком вистачило, щоб вчасно виявити ворогів. А оскільки ті перебували в полі її зору, то вона не мала з ними жодного клопоту. Так само легко вона могла б розібратися й з усіма чорними, що ховались у трактирі, просто наславши туди потужні вогненні чари, проте не хотіла вбивати невинних людей, які, на свою біду, саме перебували в будинку. Із цього Ейрін зрозуміла, що жодна з трьох відьом — ні Шайна, ні Етне, ні Мораґ — не вважала ситуацію критичною, бо інакше б вони без найменших вагань обернули трактир на велетенське вогнище.

Етне, впоравшись із чорною плямою, також приєдналася до бою. Кілька найсміливіших ґвардійців, знайшовши собі такий-сякий захисток, почали стріляти у вікна з рушниць. За великим рахунком, вони порушували неписане правило, яке вимагало, щоб під час маґічного поєдинку, за винятком крайніх обставин, звичайні люди або втікали геть, або просто лежали на землі і вдавали із себе мертвих.

— Ой, ні! — тихенько пропищала нажахана Фіннела. — Зараз мене знудить… Така буде ганьба…

„Хіба це ганьба,“ — подумала Ейрін, кусаючи собі губи від усвідомлення власної безпорадності. — „Ганьба в тому, що ми нічого не можемо вдіяти. Лише ховаємося під крильцем у Мораґ… Теж мені, відьма та чаклунка!“

Вона вже збагнула, що пастку було влаштовано саме для неї. І розуміла, що врятувалася лише завдяки втручанню тієї худорлявої дівчинки, швидкій реакції на це з боку капітана аб Ґрайді та злагодженим діям Етне й Мораґ. У підсумку, чорна пляма поглинула лише капітана, і Ейрін страшно було навіть подумати, щó сталося з ним далі. Мабуть, найкраще сподіватися, що він відразу загинув, а його душа звільнилась і відлетіла до Кейґанту…

Але навіщо? Чим вона, менша сестра Ейрін вер Ґледіс, у недалекому минулому — принцеса Ейрін вер Келлах, така важлива, що її намагаються вбити? Невже тим, що має Нову Іскру і є її першим носієм? Цього не було вже казна-скільки століть. Мабуть, нікому достеменно й невідомо про особливості такого поєднання — адже раніше перші носії Нових Іскор гинули ще в дитинстві…

Через парадні двері трактиру вийшов сивочолий літній чоловік, випроставши перед собою руки з поверненими вперед долонями. На щастя, на його шляху вже не було дівчинки, з якої почався весь цей шарварок. На той час вона відповзла вбік, притислася спиною до стіни на краєчку ґанку і, затуливши лице руками, тремтіла всім своїм худесеньким тільцем.

— Старий дурень надумав застосувати проти відьми темну енерґію, — спокійно промовила Мораґ, кинувши швидкий погляд на сивочолого чоловіка, а відтак знову зосередилась на відбиванні вогняних куль (а може, й інших чарів, яких Ейрін просто не бачила). — Зараз отримає по заслузі.

Щойно чоловік спустився з ґанку, як у нього влучили відразу дві блискавки. Цього разу не з неба — одна, синя, вискочила з Етниних рук, а друга, фіолетова, прилетіла від Шайни. Чорного чаклуна враз охопило сліпуче полум’я, яке за коротку мить згасло, а на його місці зависла в повітрі хмаринка попелу, що потім розлетілася від легкого подиху вітерця.

І раптом усе вщухло. З трактиру перестали летіти вогняні кулі, а Ґвен і Бренан припинили обстріл вікон. Ще якусь хвилину Шайна та Етне стояли непорушно і вдивлялися в будинок настороженими поглядами. Решта — хто лежачи, хто сидячи — у цілковитій тиші чекали на їхній висновок.

— Ну то що? — першим озвався Довнал аб Конховар. — Мені вже можна вставати?

— Вони щезли, — сказала Етне, не звернувши на нього уваги.

— Так, саме щезли, — погодилася Шайна, простуючи до неї. — Не сховали свою силу, а вдалися до якихось найчорніших чарів — і ніби крізь землю провалилися. Всі шестеро, що ще залишались.

Етне зітхнула:

— Боюсь, не ніби крізь землю, а саме крізь землю. До Тиндаяру.

Це слово зляканим гомоном рознеслося навкруги. Люди повільно, з острахом стали підводитися. А трактир ніби вимер — ніхто звідти не виходив, жодна голова не визирнула з вікна. Ейрін чудово розуміла тих, то перебував усередині. Вони, може, й здогадалися, що все вже скінчилося, проте розважили, що зайва обережність не зашкодить. А крім того, мабуть, боялися випадково потрапити під гарячу руку розгніваних відьом.

Підійшовши, Шайна найперше обняла Мораґ.

— Дякую, що захистила дівчат. Це був мій обов’язок.

— Наш спільний обов’язок, — заперечила Мораґ. — Не бери на себе забагато.

Простягнувши руку, Шайна допомогла Фіннелі підвестися. Ейрін встала сама.

— З вами все гаразд?

— Так, — відповіла Ейрін, а Фіннела лише мовчки кивнула.

Герцоґ Тилахморський покликав до себе своїх людей. Так само вчинив і лейтенант леннірської ґвардії, Дуван аб Тревор, що став головним після загибелі Ленана аб Ґрайді… І не лише його!

У Ейрін боляче стислося серце, коли на лейтенантів заклик не відгукнувся жоден ґвардієць з трактиру. А їх, здається, було одинадцятеро…

— Отже, — промовила Етне, — Ворог відкрив Тиндаяр. Це дуже лихий знак. Невже він планує нове нашестя?

— Тиндаяр? — пролунав неподалік дівочий голос. До них підходила Ґвен у супроводі Бренана та ще одного хлопця, такого ж русявого й сіроокого, як вона; Ейрін припустила, що це її брат Ліам. — Ти вже вдруге згадуєш про Тиндаяр, сестро Етне. Звідки така певність?

— Бо щойно тут був демонічний тунель, — Етне вказала на вирву перед ґанком. — Він поглинув капітана аб Ґрайді і мало не забрав Ейрін та герцоґа Довнала.

Шайна була приголомшена:

— То он чому ти лупцювала блискавками! А я думала…

— Ні, це неможливо! — похитала головою Ґвен, чиє обличчя виказувало ще більший подив, ніж Шайнине. — Цього просто бути не

1 ... 57 58 59 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. Дорога на Тір Мінеган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"