Читати книгу - "Емісар"

Побачивши моє роздратування, менеджер підійшов до мене і запитав чи все гаразд. Я заспокоїв його і, замовивши ще кави, ковзнув до останньої сторінки, гортаючи швидко назад. Ну, хоч це піддавалося розумінню. У стислому викладі тут ішлося про те, що відбувалося у цьому скаженому світі. Ірак, до цього Афганістан, Радянський Союз, холодна війна, гонка озброєнь, перший космонавт, Гітлер… Розділ був стислою енциклопедією. Якщо б мати час, то і до Македонського можна дійти. Я збирався закрити розділ, та палець автоматично перекинув курсор назад. Не міг же я пропустити своєї улюбленої теми. Європа… десь тут. Ось. Туреччина. Правління Сулеймана II, корпус яничарів…

А далі мої очі самі полізли на лоба. Виявляється, попередник Сулеймана II був… першим реальним турецьким султаном, а піддані його були першими реальними турками. В дужках стояв якийсь незрозумілий код згідно з класифікацією. Що за класифікація така? Знайшовши довідку, я запросив пояснення. Класифікація Д-4 давала свій код кожному утвореному різновиду «Нових землян» — мутантів. Отже, турки за нею мали код 116 і першим їхнім реальним султаном був Сулейман І. Мурад, який за моїми уявленнями правив ще раніше, адже я добре знав цей розділ історії, був ретроспективно твореним. Принаймні так стверджував запис на флешці. І усі його піддані вигадані, а пам’ять про них, відчуття, що ці люди нещодавно реально існували у їхньому житті, генетично запрограмована у перших живих мутантах, тобто у цьому разі — у Мураді та усій його челяді, рабах і так далі. І наші, тобто козаки, які воювали ще з турками Мурада, виходило, також були вигаданими і внесеними у геном пам’яті своїх перших, уже живих нащадків, які не хотіли коритися Сулейману І, маючи, щоправда, інший код — 142.

Маячня Марка, яку я запам’ятав у всіх деталях, ураз постала у пам’яті. Перед очима попливло. Це скидалося на вишуканий жарт з боку… долі чи що?? Я листав назад і дійшов до місця, де закінчувалася Справжня історія — вона так і називалася — і починалася Реальна історія нових землян. Справжня ж закінчувалася зникненням флоїдів. А до цього був їхній прихід, знищення земної цивілізації і… словом, усе, про що плів свого часу Марк, тільки детальніше. Після того, як флоїди залишили Землю, ми й почали, образно кажучи, воювати з яничарами. А от як ми утворилися з Київської Русі і як біля Босфору виникла Османська імперія — усе це вже вигадано потім, написано заднім числом, аби не виникало у нас питань звідки ми взялися. Цей розділ так і називався — Вигадана історія. У Справжній же історії землян до приходу флоїдів замість Київської Русі та єгипетських фараонів описувалося таке, що не вкладалося у голову. Я водив очима по рядках і не сприймав нічого. Каву приносили справно, забираючи порожні чашки, тож я втратив рахунок випитого і не міг упевнено сказати, від чого більше макітриться у голові й бухає серце.

Телефон мовчав і я, не надто сподіваючись щось зрозуміти, скакав по інших розділах. Флешка була базою даних про цивілізацію справжніх землян — напрошувалося таке визначення. Тут були відомості про історію, науку, культуру і ще багато чого. Для того, щоб хоча б пробігти весь матеріал, не вистачило б і тижня.

Що це було?!!

Вимкнувши ноутбук, я заплющив очі.

Після загибелі навіженого Марка — цього «останнього лицаря справжніх землян» і зустрічі зі Стенлі, для мене усе почало ставати на місця. Я починав щось розуміти й осмислено до чогось готуватися. Витівки Емісара були цілком зрозумілими речами і залишали шанси зарадити собі.

Що тепер???

До сьогодні виходило так, що раніше мене дурив Марк оцією міжпланетною хренотінню, бо не міг сказати мені правди, а Стенлі пролив світло на ситуацію. А що ж зараз?! Що?

Зараз, враховуючи, що Стенлі беріг цю флешку, мов зіницю ока, а його агенти заради неї ішли на зраду і стріляли одне одного, виходило, що дурив мене по-справжньому все-таки він — казками про Емісара та невдалу революцію у якомусь Санталемо! А насправді чотириста років тому нас знищили флоїди, придумавши нам нову історію і новий шлях розвитку. І оці клерки з комп’ютерного салону — звичайні штучно створені мутанти! Тобто праправнуки мутантів.

Я знову відкрив ноутбук. Оскільки перед тим його повністю вимкнув, почалось завантаження і мене знову запитали про мову. Цього разу я спробував натиснути на оту абракадабру. Виявилося, це мова справжніх землян! От що беріг Стенлі! Залишки справжньої цивілізації. Шкода, я не мав кому висловити весь свій сарказм. А точніше, злість і відчай. Я вже не вірив у легенду про Емісара, але, звісно, не наважувався взяти на озброєння і казку про флоїдів, яку мені нав’язували удруге.

Салон збиралися зачиняти. Виявляється, минув цілий день. Голову мою розпирало від неймовірної інформації, і я навіть не спромігся подякувати менеджеру, який не взяв з мене платні за нещадну експлуатацію комп’ютера.

Флоїди… Флоїди…

Усе, що було у нашому житті, — усе, що «так» і що «не так» — геть-чисто ця флешка пояснювала тільки цим. Фактом їхнього втручання чотириста років тому.

Стенлі ще не з’явився. Напевно, з боку я виглядав дуже прибитим, тому що метрдотель, який приймав нас зранку, стурбовано поцікавився, чи немає у мене якихось проблем. А коли я подякував, запитав, чи не бажав би я чогось.

— Можливо, у вас тут можна погратися у комп’ютерні ігри?

Це безпосереднє запитання, якого не чекав навіть я сам, дещо здивувало його, але за кілька хвилин він люб’язно приніс мені старенький ноутбук, перепрошуючи, що це усе, чим він може допомогти. В сумці залишався «сухпайок» — щось їстівне ми завжди возили з собою, аби менше світитися де не потрібно. Дві банки пива досі лежали у кишенях. Очі заплющилися на якусь хвилину, аби зібратися. Я зрозумів, що спати цієї ночі не доведеться.

Менгу-Гірей, мурза Ногайської орди, вже кілька днів мав цей головний біль. Усе наче й обійшлося, але майбутнє виглядало тривожним. Він ризикував головою як ніколи. Кілька днів