Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

Думбадзе зареготав.

— Ти хочеш пришити мені несамостійність поглядів. Але ж самостійність світогляду тільки й виростає з розуміння чужих поглядів. Крім того, слова Кохера — це якраз девіз нашого інституту експериментальної хірургії. Ти, мабуть, цього не знав? Цікаво, що другий аналогічний експериментальний інститут, але буржуазний, нью-йоркський, має собі інший девіз: «Хірургія починається там, де кінчаються всі інші способи медицини!» Га? Як тобі подобається? Чи не бачиш ти за цими двома девізами два різні світогляди? Не тільки медичні, а й класові?

Було за дві хвилини пів на десяту.

Думбадзе з Коломійцем прийшли перші. Рівно пів на десяту було призначене надзвичайне засідання кафедри трансплантації. Власне, це мало бути й не засідання кафедри, а скоріше виробнича нарада асистентури та аспірантури. А втім, це були ті ж самі люди. Співробітники трансплантаційного відділу головного інституту експериментальної хірургії. Вони мусили негайно прийняти якесь рішення з приводу сенсаційного повідомлення агронома Юлії Сахно.

Рівно за дві хвилини до пів на десяту в залі з’явився доктор Івановський. Він попростував до дверей у палати.

— А! — привітав він Думбадзе. — Ви сьогодні чергуєте в палатах? Дуже до речі.

— Ні. Сьогодні чергує доктор Натансон.

— Ну, однаково. Я навмисне прийшов трохи раніше Поглянемо на аяксів, як вони себе почувають. Я бачив учора листок з аналізами крові. Надзвичайно! Ви також можете піти з нами, якщо цікавитеся, — кивнув він Коломійцеві.

Йому, звісно, не довелося повторювати запрошення. Втрьох вони рушили до дверей у палати. Назустріч їм вийшла чергова сестра з стерильними халатами.

Поки вони одягали й зав’язували халати, доктор Івановський коротко поінформував Коломійця про аяксів, а також і про те, яким чином трансплантацією керує в інституті він, доктор Івановський. Думбадзе був інтерном при докторі Івановському.

Професор Трембовський мав чотири асистенти — відповідно до розгалуження науково-практичної роботи у трансплантаційному відділі. Старший асистент керував пересадкою та прирощуванням шкіряних покровів і кісток. Цей комплекс мав практику на пунктах швидкої допомоги, по заводських медпунктах та індустріальних клініках. Нещасні випадки, прирощування живої шкіри на мертві опечені місця та приточування кісток на місця переламів і розтрощень — це була його галузь.

Другий асистент керував пересадкою окремих цілих внутрішніх органів. Цей комплекс мав поки що не таку велику периферію практичної роботи. Зате він мав найширші перспективи в майбутньому. Саме в ньому зосереджено зараз найінтенсивнішу науково-експериментальну роботу.

Третій комплекс охоплював, усі прищеплювально-трансплантаційні операції. Це був комплекс ендокринної хірургії. Тобто оперування залоз внутрішньої секреції. Залоз, які виділяють у кров особливі речовини — гормони, потрібні для життя, правильного розвитку та діяльності цілого організму.

Нарешті, в четвертому комплексі були операції переливання крові. Цим комплексом і керував доктор Івановський.

Щодо аяксів, то ця операція належала фактично до обох останніх комплексів. Міфічним іменем «аяксів» ми в побуті, звичайно, звемо людей, дуже споріднених і близьких між собою. В медицині так інколи іменують близнят, що родяться зрослими одне з одним. В цьому разі, проте, не було ані міфології, ані близнят.

Як відомо, людина не може нормально розвиватися, коли в неї хвора яка-небудь із важливих залоз внутрішньої секреції. Люди з ненормальною щитовидною залозою не ростуть, їхні органи не розвиваються, вони вироджуються і швидко гинуть. У людей з ненормальною підшлунковою залозою порушується нормальний обмін речовин в організмі і розвивається діабет. Не краща доля чекає й на людей з іншими ненормальними залозами внутрішньої секреції.

Спроби приростити замість хворої залози нову із здорового трупа не дали результатів. Залози не приживляються на іншій людині. Але експерименти останніх років у нас та в буржуазних країнах дали раптом несподівані результати. Хвору залозу внутрішньої секреції не треба вирізати, щоб замінити на нову, здорову. Досить приживити цю нову залозу в стару, поруч старої або десь на тілі. Навіть не треба приживляти цілу нову залозу. Досить приживити з неї невеличкий шматочок. Він приросте, почне функціонувати і виділяти в кров потрібний гормон, якого не може виробити хвора залоза. Саме такі прищеплювальні операції і виконувались в третьому комплексі кафедри професора Трембовського.

Отже, вернімося до аяксів. Це були мати й дочка. Стара мати віддавна вже хворіла на діабет. Ніякі медичні заходи їй не допомагали. Але й пересадка шматків здорової підшлункової залози теж мало що дала. В старім, виснаженім тяжкою хворобою тілі не приживались молоді залози. Стара була вже на порозі смерті. Вона вже зовсім ослабла, і щоб затримати її життя ще на кілька день, доктор Івановський зробив їй переливання крові. Кров він взяв від її ж дочки.

І от він зробив надзвичайне спостереження. Він спостеріг, що хворій не тільки трохи додалося сили, а що й із хворобою їй дещо полегшало. Зменшилася кількість цукру в сечі. Доктор Івановський повторив акт переливання. Кількість цукру в сечі зменшилася ще.

Це вже було наукове відкриття.

І от доктор Івановський наважився. Діставши згоду дочки, він просто зшив її з матір’ю. Він з’єднав їхні два організми в один. Він сполучив їхні кров’яні системи. Велику вену матері з великою веною дочки. Велику артерію дочки з великою артерією матері…

І що ж! Явища діабету в старої матері зникли зовсім. Здорова кров з організму дочки ввійшла в хворі материні органи і оздоровила їх. Вона дала їм ті гормони, що їх не могла виробити хвора підшлункова залоза. А хвора кров матері пішла в організм дочки, і молодий організм дочки переборов вади старої крові, убив у ній усі мікроби. Мати поздоровішала і помолодшала. Дочка теж не втратила нічого. За кілька днів доктор Івановський збирався роз’єднати аяксів і дати кожному його власне життя. Важко було встановити, на який же час поздоровшав старечий материн організм. А може, назовсім?