Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однак далі пан Гунчак дещо прояснює суть переговорів:
Цю закамуфльовану паном Гунчаком ситуацію найкраще вияснює Кость Паньківський у своїх спогадах «Від комітету до державного центру». Йшлося тут, звичайно, не про УПА, як неоднаразово пише Гунчак, а про те, хто має очолити Український національний комітет, та про підпорядковування його діяльності російському комітетові генерала Власова.
Більш помірковано і розсудливо, ніж інші націоналістичні автори, розглядає проблему «Україна в Другій світовій війні» історик Орест Субтельний у книзі «Україна: історія». І хоч автор, як і інші націоналісти в Україні та поза нею, зводить поняття «Україна» й «українці» до поняття «українські націоналісти», все ж на багатьох сторінках його книги є чимало досить критичного і навіть обєктивного матеріалу в оцінках фактів, подій, суспільних явищ і процесів. В підрозділі «ОУН і нацистська Німеччина» О. Субтельний досить відверто зазначає:
І ще одне досить цікаве застережння автора:
Якщо чимало націоналістів в минулому і сьогодні відкидають начисто усяку «коляборацію» з німецьким окупаційним режимом, то пан Субтельний досить сміливо розвиває свою «філософію», і не витримує жодної критики з точки зору звичайної людської моралі:
Тут, як бачимо, пан Субтельний під «Україною» розуміє Галичину. В східній, південній і центральній частинах України, де ментальність населення значно інша, ніж в Галичині, колабораціонізм мав лише епізодичне значення і місце. Це визначали і традиції історичного розвитку, і стійкі традиції православ'я, і те, що мільйони батьків і синів перебували в рядах Червоної Армії, які разом з представниками інших народів Радянського Союзу мужньо воювали проти фашизму і захищали свою рідну землю від напасника.
Субтельний продовжує:
Субтельний тут же відзначає:
І ще:
Тут, як і вище, пан Субтельний виправдовує колабораціонізм. Він, як бачимо, не враховує не тільки ідейно-політичні (світоглядні) переконання людей, але й те, що українці Чехії, Канади чи США та Радянської України, принаймні, захищали свою землю і домівки від загарбників. Що ж тоді захищали українські войовничі націоналісти в Галичині, ставши на бік того напасника?
Ви, читачу, вже дещо познайомились з тим, як «історики» В. Косик, Т. Гунчак, О. Субтельний та інші, що проживають за межами України, висвітлюють участь «українців» у Другій світовій війні. До їх «писань» варто ще додати статтю Фелікса Кордуби «Der Genezalplan Ost» (у 40-рiччя походу III райху проти СРСР). (Ж. «Український історик», Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1981.№ 1–4.)
Дослідник досить аргументовано аналізує нацистський «Генеральний план «Схід», його природу і суть. Розкриваючи його зміст, Кордуба зазначає: «На жаль, між нашими політичними діячами не знайшлася ані одна людина, яка обосновано звернула б увагу на назріваючу загрозу для українського народу від III райху. Головна увага у міжвоєнному періоді виправдовано концентрувалася на боротьбі із большевизмом та іншими окупантами українських земель і щораз — то більшому «союзно-концепційному» орієнтуванні на націонал-соціалізм, як головну протибольшевицьку силу в Західній Європі…».
Тут же автор досить несподівано заявляє: «…Щоб запобігти консолідації й координації IIІ райху заздалегідь подбали про те, щоб розбити ОУН на дві ворогуючі частини (мається на увазі розкол ОУН на дві ворогуючі групи — мельниківців і бандерівців — В.М.). Доказів для підтвердження такого факту є багато в різних німецьких публикаціях, а також у документації МВТ (тобто Міжнародного воєнного трибуналу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини — В.М.) у Нюрнберзі» (Виділено мною — В.М.).
Автор досить легковажно поставився до так званих «Дружин українських націоналістів» (ДУН): «…Зимою 1940 р. німці організували два батальйони з українців — «Нахтігаль» і «Ролянд», яких завдання хіба було під час маршу німецьких з'єднань до Львова співати українських пісень… бо до самостійних бойових дій вони не були ні вишколені, ані відповідно озброєні…».
Даремно тут Ф. Кордуба так іронізує, бо «солов'ї» з «Нахтігалю» були добре вишколені чинити диверсії та каральні акції, а у Львові вони не співали українських пісень, нещадно карали «ворогів» «самостійної» України під штандартами Гітлера.
В ході висвітлення питання освоєння гітлерівцями України Ф. Кордуба часто буває відвертим й обєктивним, що так не властиво багатьом націоналістичним авторам за кордоном. Так, зокрема, він зазначає, що гітлерівці сподівалися на те, що в германізації України та в її пограбуванні їм допоможуть «райхс- і фольксдойчери». «Між ними були наші патріоти», — зауважував при цьому він.
Доволі несподівано (і, мабуть, він єдиний у середовищі націоналістичних «істориків») Ф. Кордуба оцінює рух радянських партизанів. Колишній есесівець із 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина», досить об'єктивно висвітлює одну із причин зростання партизанського руху в Україні: «…Примусова робота в Німеччині, зокрема постійне полювання за працездатними чоловіками і жінками, приневолювали безборонну людність до протидії. Одні скривалися в лісах, інші приєднувалися до советських партизанів». Це спричинило до того, — продовжує автор, — що за даними деяких німецьких старшин людність в Україні в 60 % бажала й вичікувала визволення Червоною Армією. А треба мати на увазі, що прихід німців на Україну із ентузіазмом вітало коло 95 % людности». Невідомо тільки як підраховував усі ці відсотки автор, але зрозуміло, що він мав на увазі, перш за все, Галичину, а не Україну, хоч і тут ці факти відповідали дійсності. Далі Кордуба чітко визначає:
Що правда, то правда! І ще:
Як відомо, націоналістичні історики всіляко фальсифікують і «ганьблять» Карпатський рейд двічі Героя Радянського Союзу, генерал-майора С. А. Ковпака. Ф. Кордуба ж зазначає: «Весною 1943 р. великі з'єднання советських партизан під командою Ковпака пробилися в Карпати, викликавши велику паніку серед людности. Під час акцій партизани знищили багато німецької адміністрації і різнонаціональних коляборантів».
При тому ж Кордуба відверто зазначає, що, якраз, «терористами» органи безпеки (гестапо i СД гітлерівців — В.М.) вважали членів ОУН, а УПА вони трактували як звичайну «банду»… Рівночасно із обома частинами ОУН деякі органи iii райху співпрацювали. (Тут і нижче виділено мною — В. М.).
Тут же дослідник посилається на західнонімецького історика Райтлінгера (Gerald Reitlinger. Ein Haus auf Sand gebaut. Hitlers Gewaltpolitik in Russland 1941–1944), який зазначав, що ОУН-бандерівців користувалися у гітлерівців, зокрема у адмірала Канарка, більшою повагою, ніж ОУН-мельниківців, бо вона, як і постать Бандери, була «більш динамічною», ніж ОУН-м та її керівник А. Мельник.
І ще, найсуттєвіше:
Виходить, що і колишній есесівець Ф. Кордуба може писати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський», після закриття браузера.