Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш"

Серйозно поговорити? Якщо чесно, то мені не сподобалося те, яким тоном він це вимовив. Було таке відчуття, ніби я була дитиною, яка напакостила, а він мене зараз буде карати. Судячи з усього, я зробила щось дуже нехороше.

- Про що? - Подивившись на нього я нервово пройшлася язиком по губах.

Хвилювання посилилося і я ніяк не могла заспокоїтися.Знаючи цього чоловіка, можна було готуватися до повного трешу. Він міг вбити одним словом. Він ніколи не переживав за те, як діють його фрази на інших людей. Бив в ціль і спостерігав за тим, що відбувається. Вбирав емоції, насолоджувався своєю владою.Ось і зараз я поставила питання, а у самої всередині все завмерло. Неначе льодом покрилося.

- Про те, що ти викинула вчора. - Сказав таким тоном, що, якби не машина, яка мчала на величезній швидкості по трасі, я б не замислюючись вибігла з неї.

- Вибач, - пробурчала собі під ніс і відвернулася до вікна. Це явно була не та тема, яку я хотіла обговорювати. І, судячи з усього, мене чекає порція обурення.

- Що вчора відбулося?! - Чоловік підвищив голос, а я заплющила очі. Звичайно було нерозумно сподіватися, що моє "вибач" зможе згладити всю ситуацію.

- А те, що ти хотів здати мене при першому вдалому ж випадку! Спихнути й видихнути! - Я не змогла стриматися. Зірвалася на крик. А що він ще чекав після того, як натякнув мені, що мені зараз буде дупа? Того, що я просто так буду сидіти й чекати поки за мною приїдуть?

- Що за маячню ти несеш?! - Він знову підвищив голос, а мене всю аж затрясло від цього.

- Вчора вночі, в забігайлівці в якій ми їли, тобі подзвонив мій дядько. - Трохи заспокоївшись, я почала спочатку.

- І що з того?! - Прогарчав крізь зціплені зуби Габріель і мені захотілося його вдарити. Замахнутися і врізати так, щоб він нарешті перестав зі мною так розмовляти.

- Ти сказав йому, що допоможеш розв'язати його проблему. - Процідила у відповідь і ледве НЕ зойкнула, коли він до мене розвернувшись, пропалив своїм поглядом. На мене подивилися, як на цілковиту ідіотку.

- Соромлюся, блять, запитати, а до чого тут ти?!

Машина загальмувала з такою швидкістю, що я ледве не вилетіла в лобове скло. Серце забилось з такою силою, що мені здавалося воно ось-ось вирветься з грудної клітини.

- Ти ... ти зовсім хворий?! - Прокричала так, що у самої дзвін у вухах став.

- Тебе б вчора трахнули в усі дірки та викинули б десь на трасі напівживою, якби я не встиг втрутитися. Ти, блять, чим думала в той момент, коли це все робила?! Про те, що тобі просто щось здалося?!

- Я ... - Сльози котилися по щоках, він так кричав, що мені стало нереально страшно.

- Якого біса твоєму бісовому дядькові питати у мене про тебе? Ти хоч подумала про те, як би це виглядало? З якого дива? Хто ти мені, щоб він ставив мені такі питання?!

- Але ти ... Ти ж сам сказав, коли він подзвонив, що він почне запитувати про мене ... - Сказала тремтячим голосом.

- У тебе, я бачу, біда з розпізнаванням жартів і сарказму?!

- Кепський жарт! - Прокричала йому в обличчя.

- Звикай!