Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Діар Ванадіс! — почув я крик Ліаса, коли вже заходив до кабінету.

—  Що трапилося? Що ти кричиш? - спитав я в нього.

— Надійшло повідомлення, що в районі Сонберрі захопили чужинця! - вигукнув він.

Більше ні про що думати я не міг. Якщо мене не буде під час захоплення чужинця, то по голові мене не погладять — навпаки, ілери пообламують.

Сонберрі – невелике містечко на півночі столиці. Добре, що є точка виходу порталу. А тому, накинувши бойову мантію, я одразу телепортувався туди.

Матеріалізувавшись у прийомному колі порталу, почув крики нітірі і попрямував туди. Щоб дістатися джерела криків, довелося телекінезом розштовхувати натовп.

У центрі лежало невелике тремтяче тіло білого кольору, вкрите синцями та ранами. І якщо зовні тіло не схоже на нітірі, то варто мені подивитися на тіло «Магічним зором», я побачив, що це дівчинка нітірі років трьох, а значить, зараз натовп ледь не забив на смерть звичайну дитину. У неї переломи ребер і рук, пошкоджена горло, рани покривали все її тіло.

Кинувши канал життєвої енергії від себе до дитини, відгородив центр магічним куполом.

— Що ви творите, виродки?! - крикнув я, підсиливши голос магією.

—  А ти хто такий?! — закричав натовп і рушив на мене, поки не натрапив на купол.

— Діар Ванадіс Мір'Тор, маг служби безпеки. — Мої слова одразу справили враження, і всі заткнулися і перестали намагатись продавити купол своїми тілами. — Вона звичайна дитина, яка народилася з рідкісною мутацією «альбінос». Хто її батьки?

—  Це точно? Це не чужинець, за якого дають нагороду п'ятдесят тисяч корнів? — спитав чоловік із короткими іллерами.

—  Так, це точно, - сказав я.

—  Він бреше! Він все бреше! Він хоче забрати собі нагороду! — крикнув хтось із натовпу, і натовп знову почав намагатися дістатись мене й малечі. Натовп явно налаштований на те, щоб дістатися до нас, а тому вмовляти їх я не збирався.

Взявши на руки дитину - її рани частково вже закрилися під дією прани - я створив кругове заклинання паралізації і після активації активував портал до себе в кабінет.

Одразу після моєї появи в кабінет заскочив Ліас. Побачивши дівчинку на моїх руках, він розгубився. Але включивши «Магічний зір», розлютився. Так бити дітей не можна.

—  Це вона чужинець? — спитав Ліас.

—  Так. Зв'яжіться з департаментом поліції, нехай надішлють посилений загін у Сонберрі. Там натовп щойно не вбив невинну дитину. Я всіх паралізував, хай поспішають. Місцеві поліцейські не намагалися навіть зупинити кидки каміння до неї.

—  Тварюки! — вигукнув спокійний Ліас. — Я все зроблю, зв'яжусь із братом, він суддя у столичній провінції. Нехай візьме собі справу, спроба навмисного вбивства дитини в змові двох і більше осіб. Це не менше десяти років на копальнях.

Такого Ліаса ще ніколи не бачив. Але що робити з дитиною не знав. Варто мені взяти її на руки, як вона своїми поламаними ручонками намагалася обхопити мене і, незважаючи на біль, боялася відпустити.

Не хотів я до сестри йти сьогодні, але, мабуть, доведеться. Дитячий маг розуму - саме той, хто зараз потрібний. Їй треба почистити спогади, інакше ця подія її переслідуватиме все життя на підсвідомому рівні.