Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Був же Маркіян родом із Тракії, син одного воїна і сам хоробрий воїн, і в літах, і в розумі людина досконала і в усіх добрих звичаях навчений, милостивий і добрий до всіх, ще з юності на царство означений, тож був хоронений од смертних випадків. Якось прийшов у Филипопіль, знайшов на дорозі кинутого трупа чоловіка, недавно вбитого, став тоді над трупом і розчулився, шкодуючи за вбитою людиною. Бажаючи ж створити діло милосердя, поховати мертвого, почав яму копати, і тут деякі, що йшли тим-таки шляхом до міста, побачили Маркіяна, як ховав мерця, і подумали, що він те вбивство учинив. Схопили його і, привівши в місто, віддали його суду. Не було ж бо нікого, хто міг би засвідчити його неповинність, а йому самому, коли виправдовувався, не повірили, тож як убивцю засудили його на смерть. І уже мав бути покараний смертю, коли б Божим одкриттям не був явлений справжній убивця, той-бо прийняв за ділом, а Маркіяна із честю було відпущено. Служачи при Грецькому війську, при вожді Аспарі, був на війні із вандалами, коли пересилили вандали греків і багатьох живих у полон узяли, тоді з ними і Маркіяна взято і до князя вандальського Гизериха було приведено. Якось Гизерих, бажаючи бачити полонян, зійшов на високе місце, опівдні це було, у велику спеку, і здалеку побачив Маркіяна, що спав на землі, над ним же орел злетів, творячи йому тінь розпростертими крильми, заступаючи його від сонячного вару. Те побачивши, князь вандальський Гизерих збагнув те, що має бути., і, прикликавши до себе того полоняника, про ім'я і по-батькові запитав його, кажучи йому: "Коли хочеш живий, і цілий, і вільний бути, клянися мені, що, коли на царську достойність зійдеш, ніколи не воюватимеш із вандалами, але в мирі з ними пробудеш". Маркіян же поклявся князю, як це той хотів, і відпущений був із честю додому.

Повернувшись тож із полону, Маркіян знову у Грецькому війську був неостанній. Якось, коли пішли греки на персів, розболівся Маркіян у дорозі, і в одному місті ликійському, названому Сидина, залишився. Прийняли його в дім свій два брати Татіян та Юліян, мужі чесні, і дбало піклувалися про здоров'я його, пізнавши до нього велику любов. Коли ж звівся він із одра хвороби, якось вийшли обидва брати з ним укупі ловити птиць. Був полудень і належний сонячний вар, лягли вони спочити й заснули. Поспавши, прокинувся перший Татіян і уздрів також, що й Гизерих колись, орла великого, що парив над сплячим Маркіяном, розпростертими крильми від сонячного вару його заслонюючи й отіняючи. Те побачивши, Татіян збудив молодшого брата свого Юліяна, і дивувалися обидва чудові тому. Відтак і Маркіян зі сну прокинувся, і відлетів орел, а Татіян із Юліяном пророкували Маркіяну, що має бути царем, і запитали, яку їм явить благодать та милість, коли зацарює. Він же рече: "Коли станеться за пророцтвом вашим, то мені замість батька будете". Після цього Маркіян почав найславніший бути поміж греками, прославляв Бог мужа, якого вибрав за серцем своїм.

Коли ж помер благочестивий цар Теодосій Молодший, а цариця його Євдокія знову відійшла в Єрусалим і там, кілька літ добре проживши, відійшла і похована була у церкві святого богомученика Стефана, створеній нею, блаженна Пульхерія після смерті брата свого, порадившись із боярами та всіма воєноначальниками, вибрала на царство Маркіяна-воїна, як достойного й Богові приємного. Зацарювавши, Маркіян прикликав раніше названих братів Татіяна та Юліяна і високими їх наділив санами, одного володарем у Тракію, а другого у Ликію поставив. Також і Гизериху клятву свою виконав: зберігав із ним мир нерозторжний до кінця.

Царівна ж Пульхерія, коли зацарював Маркіян, захотіла знову повернутися на своє місце усамітнення, але новопоставлений цар і весь синкліт молив її, щоб не залишала їх, але хай допоможе їм управляти царством, бо премудра в ділі тому і скусна. Інакше ж бути не може, тільки щоб була дружиною царевою. Вона ж оповіла їм про обіцяне Богу своє дівство, яке до смерті має зберігати. Але і цар також розповів про свою обіцяну Богу чистоту. І з потреби святої церкви, бо примножені тоді єретики сум'ятилися, переконана була на подружжя Маркіяну-царю, одначе на таке подружжя, щоб цвіт дівства не зів'яв, але утримувалося воно до кінця життя нерушно, бо і обітниця Богові учинена і цнота обох, і літа їхні не допускали, щоб ушкодилося її дівство, було-бо їй тоді п'ятдесят і одно літо, та й цар уже був немолодий. І назвалася Пульхерія дружиною царевою, а за суттю не дружина, а сестра була, співцариця йому, і добре правила скиптрами царства з великою користю всій Божій церкві та всьому царству. Назвався ж і Маркіян чоловіком Пульхерії, одначе самою суттю не чоловік, а брат був, співцарюючи із нею як з дочкою царською і спадкоємицею престолу батька її. І можна було тоді бачити на престолі Грецького царства дів-ственну чистоту царюючих: і цар душею та тілом чистий, і цариця-діва, що непорочно себе берегла, царювали. О, подружжя дівственне, мало де бачене, й чуване! Хай дивується тут світ, сповнений нечистих похотей, хай посоромляться ті, що пристрастям та приємностям віддаються, люди, чуючи про таке цих доброчесних царів подружжя, яке уподобилося ангельській чистоті. Тієї цариці дбанням зібрано було собор святих отців в Хал-кидоні на злочестивих Діоскора та Євтихія-архиманд-рита; але і в Ефесі, як мовилося, собор був за її піклуванням: вельми-бо боролася за благочестя. Тож деякі із розсудних людей у своїх писаннях їй приписують захист віри на обох тих соборах, Ефеському та Халкидон-ському. Така в неї була доброчесна ревність і велика премудрість, жив-бо в душі її і в серці чистому Дух Святий, як у храмі своєму святому, і великими дарами наповнив її. Відтак, проживши п'ятдесят і чотири літа, і весь свій маєток церквам, монастирям та вбогим роздавши, поставилася перед Господом, йому ж усім старанням послуживши. її молитвами не позбав і нас Царства твого небесного. Амінь.

У той-таки день пам'ять святих трьох жон, знайдених в горі пустельній

Павло, єпископ Моновосійський оповідав: "Коли був я мирянином, — казав, — послано мене на схід знімати царську данину. Трапився мені по дорозі монастир пустинний і